Нехитре життя Івана Марчука

Рубрика: Образотворче мистецтво
Мітки:
П'ятниця, 13 сiчня 2012 г.
Переглядів : 2200

Иван Марчук

Івану Марчуку 75 років. Художник, лауреат Шевченківської премії. Створив свій стиль - "плентанізм". Почесний член наукової ради Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі.

Єдиний серед українців потрапив до рейтингу "100 найвидатніших геніїв сучасності", який опублікувала британська газета The Daily Telegraph. З 1989-го до 2001 року жив у Канаді, Австралії, США. Двічі на рік літав в Україну.

У 2005-му році президент Віктор Ющенко обіцяв створити музей картин Марчука на столичному Андріївському узвозі. Заклав гроші, але музею досі немає. Неодружений. Має доньку скрипачку Богдану Півненко.

Художник Іван Марчук побудував дачу на околиці Канева в Черкаській області. Будинок стоїть на пагорбі над Дніпром. Найближчі сусіди живуть за 50 м. Іван Степанович часто забуває ключ від хвіртки, тому відчиняє її, знімаючи з петель.

У будинку є спальня, вітальня, веранда і кімнатка, якої господар майже не користується. Вікна в ній не засклені, забиті з вулиці дошками. У спальні, крім широкого низького ліжка, стоять садова лава і скриня, в якій Іван Марчук складає одяг.

У вітальні стоїть цегляний камін, біля нього крісло-качалка. Іван Степанович сідає в нього. Дістає пакет томатного соку і почату пляшку горілки Nemiroff. Пластиковим стаканчиком акуратно розливає в чарки горілку, робить коктейль "Кривава Мері".

У двір заходить екс міністр культури Ігор Ліховий. У нього дача недалеко.

- Бачили, як я вам терасу відремонтував? - вітається з Марчуком. Разом йдуть до крутими сходами, яка веде з двору на грядки. - Залив бетоном яму, яку дощовою водою вимило. І дерева біля дороги вирізав, щоб вам вид розчистити. Тепер можете відпочивати на веранді і дивитися на Дніпро.

Щоб зайти в сад, треба спуститися сходами з півтора метра. Щоб ніхто не впав у бур'яни, поставлено металеву огорожу. Іван Степанович спирається на перила, розхитує його. Він уже двічі падав в город, коли той ламався. Але від своєї звички не відмовився.

Ігор Ліховий запитує, чи дозріли черешні.

- Іди спробуй, поки горобці не з'їли, - відповідає Марчук.

Стежкою йде поштарка. Запитує, який у художника номер будинку. Шкребе на стовпі біля хвіртки крейдою одиничку, віддає Іванові Степановичу рахунок за електроенергію і прямує далі. Марчук дивиться на криву цифру на стовпі і хитає головою.

- Це якась нова поштарка, бо інші знають, що я тут під номером 1, бере на веранді червону фарбу, витискає трохи з тюбика і сам підписує стовп. - Я кругом свої автографи ставлю. Нехай люди бачать мій знак. Може, потім комусь стане в нагоді і продасть за великі гроші. Якось Пікассо сидів з друзями в ресторані. Коли треба було нести рахунок, власник підсунув йому чистий аркуш паперу, попросив щось намалювати замість грошей. Пікассо намалював голуба миру. Директор подивився і каже: "Ви підписатися забули, маестро". А Пікассо: "Я ж не говорив, що купую ваш ресторан".

На веранді Іван Степанович готує обід. Варить на старій електроплитці білу квасолю, додає сіль і масло. Їсть її з часником. Смажить молода картопля на салі, робить салат з капусти. Мне її руками, масла не додає.

- Капусту жамкать треба, поки не пустить сік, - з руки пробує капусту на смак.

Про 18.00 збирається в гості до сусідів, які живуть під горою. Перед тим лізе на черешню, рве для них повний кульок ягід.

Від хати є пряма крута стежка, але Іван Степанович йде довгою але пологої стежкою. В гостях їсть мало: трохи юшки і молодої картоплі з часником. Випиває чарку горілки, більше не хоче. Господарі приносять для нього маленький гранчак на 20г. З нього Марчук п'є ще.

Розповідає анекдот:

- Запросили Марчука на нараду до президента. Приходить, а охорона питає: "Чим можете довести, що ви - Марчук"? Той швиденько намалював щось. Ага, віримо, проходьте. Йде слідом Табачник. Його теж просять довести, що він - це він. Той сердиться. Йому кажуть, ось Марчук проходив, то довів, що він - Марчук. Табачник дивується: "А хто такий Марчук"? Охорона каже: "Віримо, проходите".

Господар дачі Юрій - вчитель математики, його дружина Галина - медсестра. За столом сидять семеро дорослих і 2-х однорічний хлопчик. Починають говорити, що близько Чернечої гори Віктор Ющенко посадив вишневу алею, але вона засохла.

- Не треба було садити у дороги. Ті дерева сонцем випалило, - міркує Іван Степанович.

Переходять на те, що Ющенко постійно кудись спізнюється.

- Я розумію чому, - захищає екс президента його колишній перекладач, фахівець з німецької мови. - Він мені якось пояснював: "справа, яким я займаюся в даний момент, здається мені важливіше того, чим я буду займатися після".

Через годину Іван Степанович прощається. Каже, що рано лягає спати:

- Після дев'ятої вечора вже не дозволяє нікому собі дзвонити.

Дорогою йому телефонує на мобільний дочка, 32-х річна скрипалька Богдана Півненко. Запитує, чи добре батько почувається і скільки ще пробуде на дачі.

- Кілька днів, поки з'їм черешню.

- З господарства у мене - стара собака. Живе у сусідки, а коли я приїжджаю, приходить до мене. Кулька кликати, але я називаю Пісей. Якось вийшов після обіду, хотів кісточки і шкурочкі віддати. Став на порозі і не можу згадати, як звати. Пам'ятаю, що ім'я коротке, на чотири букви і на "п" починається. Тоді в голову прийшло - Пися.

У садку посадив яблуньку, вишню і персик. Яблунька цього літа дала перші два яблучка, а персик вже кілька років плодоносив. Черешенька, коли купував хату, зовсім хвора була, кора обгоріла, розірвана. Я її лікував різними мазями, які в садових магазинах купував, садовим варом мастив. Рани на стовбурі затягнулися, нова кора зросла. Цього року сам її обірвав, а раніше об'їдали пташки. У минулому році приїхав - а вона ще зелена. Приїхав через тиждень - уже жодної ягідки, тільки земля під деревом укрита листям. Діти обірвали.

Прошу жінок в селі, щоб допомагали на дачі. Вони мені цибулю посадили, часник, салат, буряк, полуницю. Петрушка у мене самосійка.

Люблю вранці плавати голяка. Прокидаюся і біжу на Дніпро, він у мене прямо під горою. Зараз вода впала низько, то ближче стала трава під водою. Лоскоче, коли пливу, але мені не заважає. Після купання стаю обличчям до сонця, витягую догори руки і стою так кілька хвилин. Це енергія, я у йогів навчився. Прочитав в "Газеті про чоловіка, який відмовився від усіх продуктів і перейшов на сонце-їдство. Теж так хочу. Вже можу кілька хвилин на сонці дивитися, не моргнувши.

Як викуповувати сам, несу в воду собаку Пульку. Вона не брикається. Коли допливе до берега, гойдається в піску. Тоді треба встигнути схопити свої речі, щоб вона на них не полежала. І втекти швидше, поки вона не почала струшуватися.

Перед купанням не п'ю, а після того можна трохи. Для апетиту перед обідом готую "Криваву Мері". Наливаю в чарку томатний сік. Чаркою відміряють горілку, переливаю її в пластиковий синій стакан, тому що з нього легше лити тонкою цівкою в ложку, яку опускаю до рівня томатного соку в склянці. Один раз ложка зірвалася і перемішала сік з горілкою, то все виливаю і по-новому готую. Тому що в цьому весь смак, щоб горілка з соком розшаровані були. Пити треба залпом: спочатку випиваєш горілку, а після запиваєш томатним соком.

Люблю дивитися, як насувається дощ. У Києві такого не побачиш, тому що горизонтів немає. Мені з гори видно, як темні хмари пливуть за Дніпром. Бачу смуги дощу, як вони хиляться від вітру. Люблю дивитися на блискавки. Можу так стояти, поки дощ не намочить. Тоді ховаюся в хату і розпалюю камін. Раз не було ні сірників, ні запальнички. Розпалив вогнище від нагрітої електроплити. Сів у крісло-гойдалку ближче до вогню і пив м'ятний чай.

Готую найпростіші страви - картопля, квасоля, салати. Їм з городу петрушку, кріп, ягоди. Якось приїхав, хотів салат зробити і маслом помазати. Переглянув все - а масла немає. Дивлюся, одне вікно в кімнаті знято і шматочок скла в кутку відбито. Цвяхи, які підпирають шибку з вулиці, можна легко руками відігнути. Пропала тільки пляшка олії і банку меду. Видно, дуже бідний злодій був, тому що нічого більше не взяв.

Картини тут не зберігаю. На стінах тільки плакати зі своїх виставок розвісив. Але часто перевіряють, чи випадково, не привіз чого. Якось ночував тут, то в вікно хтось ліз. Я увімкнув світло і налякав злодіїв. З тих пір сам в хаті не ночую, друзів запрошую.


Поділіться в соцмережах:

Залиште коментар! (Коментар з'явиться після модерації)

Не реєструвати

Премодерація - коментарі проходять перевірку.

Вкажіть email та пароль.
(Якщо Ви хочете зареєструватися Вам потрібно буде підтвердити еmail.)



(обязательно)