З 1 по 31 серпня 2026 року на території ВДНГ у Києві працює групова виставка сучасної фотографії «Коло кольору» – проєкт вісімнадцятьох українських мисткинь, які досліджують колір як мову для розмови про пам'ять, війну й тіло. Вхід вільний, локація відкрита – пр-т Академіка Глушкова, 1, центральна площа Експоцентру.
«Коло кольору» – це не класична фотовиставка, а мультидисциплінарний проєкт, де світлина стає лише одним із елементів композиції. Восени 2026 такий формат уже не рідкість для київських майданчиків, але саме тут кількість технік і авторок робить експозицію показовою для цілого напрямку сучасного українського фотомистецтва.
Куратор задумала проєкт як дослідження одного питання: як колір допомагає говорити про складне без прямоти документалістики. Замість хронологічної чи тематичної подачі роботи вісімнадцятьох мисткинь просто співіснують у відкритому просторі ВДНГ, утворюючи візуальний діалог. Кожна авторка обрала власну техніку – і це принциповий момент, тому виставку правильніше називати не фотографічною, а мультимедійною.
Експозицію об'єднують п'ять тематичних ліній: пам'ять, війна, тіло, екологія та культурна спадщина. Ці теми не розділені по залах чи стендах – вони переплітаються так само, як переплітаються техніки. Роботи не мають єдиного стилістичного знаменника окрім кольору, що і є задумом кураторки .
Кураторка Оксана Боровець і її бачення кольору
Оксана Боровець виступила кураторкою «Коло кольору» – і за її власними словами, це її перший досвід у ролі куратора великого групового проєкту. Раніше вона більше знана як фотографиня та учасниця інших групових виставок, зокрема «140 слів про жінок» і «На її плечах», а також колективних проєктів у Польщі та Люксембурзі .
У проєкті Боровець одночасно і кураторка, і одна з вісімнадцятьох учасниць – її роботи входять до загальної експозиції поряд із роботами колег. Це нетипова позиція: авторка формує контекст для власної творчості й водночас координує сімнадцять інших візій кольору.
Колір як спосіб «повернутися до життя»
«На тлі контрастної стрічки новин із диму й смерті колір – це спосіб повернутися до життя як воно є, незамиленим оком глянути, що є зелень, блакить, помаранч сонця», – формулює Оксана Боровець головну ідею проєкту. Коротка фраза, але вона пояснює весь задум виставки одним рухом.
Кураторка додає й протилежний аргумент: неприродно яскравий, викручений на максимум колір теж має терапевтичну функцію, бо створює «картинку напівсну» – спосіб втекти від чорно-білої стрічки новин у контрольоване марево. Обидва підходи, за її словами, «живлять у свій спосіб». Це ключова теза, яка пояснює, чому в експозиції одночасно є стримана, майже монохромна ціанотипія і кричущі, пересичені кольором колажі.
18 мисткинь-учасниць виставки
Учасниці «Коло кольору» – Олена Зубач, Таня Потоцька, Анн Жулан, Оксана Омельчук, Вероніка Гудзенко, Ірина Семко, Ірина Черемісіна, Аліна Асланова, Світлана Зарицька, Оксана Боровець, Марина Євтушик, Олена Лемберська, Ольга Василєва, Тома Магдик, Марина Сироватка, Ася Циганкова, Юлія Капустинська та Наталя Шкурат. Вісімнадцять імен – і настільки ж різних авторських голосів.
Кожна робота розкриває окрему історію. Проєкт Аліни Асланової «Паперова схованка» присвячений еміграції та відчуттю дому – раніше його показували в Європарламенті, а також на виставках у Лондоні та Нью-Йорку. Ірина Черемісіна привезла серію про бодішеймінг (стигматизацію людей через форму тіла), яку до цього демонстрували в Барселоні, Лос-Анджелесі та Римі .
Оксана Омельчук поєднує у своїх роботах фотографію, сканографію (художнє сканування об'єктів замість зйомки камерою) та рентгенівські зображення. Олена Зубач створює натюрморти, для яких власноруч друкує й розфарбовує кожен об'єкт композиції – ручна робота, що перетворює звичайний друк на унікальний артефакт.
Міжнародна історія робіт – від Нью-Йорка до Барселони
Частина робіт уже здобула міжнародну виставкову історію: Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Лондон, Барселона, Рим та інші міста бачили ці серії раніше. Але для Києва більшість проєктів – прем'єра.
В Україні вперше покажуть серію Світлани Зарицької «Перемога весни», де авторка працює зі світлом, кольором, відбиттями та оптичними ефектами. Також прем'єрними стануть проєкт Марини Сироватки «Про метеликів та динозаврів» і фотографії Марини Євтушик, зняті й відредаговані на смартфоні – показ того, що сучасне мистецтво не завжди потребує професійної камери .
Художні техніки в експозиції
Головна відмінність «Коло кольору» від типової фотовиставки – техніки, які виходять далеко за межі класичного друку. Мисткині поєднують фотографію з цифровими й аналоговими колажами, ціанотипією, розфарбованими вручну 3D-моделями, сканографією та рентгенівськими знімками.
Такий технічний діапазон – не самоціль, а спосіб посилити зміст. Коли тема – тіло чи війна, техніка стає частиною повідомлення: рентген буквально показує внутрішнє, а колаж дозволяє зіштовхнути непоєднувані образи в одному кадрі.
Ціанотипія та аналогові й цифрові колажі
Ціанотипія – це старовинний метод фотографічного друку, винайдений ще у XIX столітті, що дає характерне синьо-блакитне зображення без застосування цифрової камери. У контексті виставки про колір цей вибір техніки виглядає майже парадоксальним: авторки, які працюють із ціанотипією, свідомо обмежують палітру одним відтінком, щоб дослідити його глибину.
Поруч – колажі, і цифрові, і аналогові (вирізані та склеєні вручну). Цифровий колаж дає авторці повний контроль над кольором на етапі постобробки, аналоговий – залишає слід фізичної роботи рук, розрізів, клею, текстури папіру. Обидва підходи в експозиції існують паралельно, ілюструючи тезу кураторки про два способи «справлятися» з новинним фоном.
Розфарбовані 3D-моделі, скани та рентгенівські знімки
Розфарбовані вручну 3D-моделі – ще один нетиповий елемент виставки, що стирає межу між скульптурою, цифровим мистецтвом і фотографією. Об'єкт спочатку існує як 3D-модель, потім друкується та розфарбовується вручну, після чого потрапляє в кадр чи композицію.
Відскановані об'єкти і рентгенівські знімки додають шар документальності навіть у найбільш абстрактні роботи. Сканографія фіксує фактуру та форму предмета без камери, а рентген показує те, що приховане під поверхнею, – буквальна метафора для тем пам'яті й тіла, які піднімає виставка.
Теми та сенси – про що говорять роботи
Попри розмаїття технік, тематично роботи тримаються навколо п'яти опор: пам'ять, війна, культурна спадщина, тіло та екологія. Кураторка свідомо не ставить оцінку «важливості» жодної з тем – натомість пропонує єдиний критерій сприйняття: втіху від побаченого.
Ця настанова важлива для розуміння всього проєкту. У 2026 році, коли новинна стрічка складається переважно з тривожних сюжетів, виставка не намагається конкурувати з нею драматизмом – вона пропонує альтернативний, повільніший спосіб переживання тих самих тем.
Тема війни в експозиції не подана як пряма документалістика – набагато частіше вона проходить крізь метафору кольору чи текстуру матеріалу. Пам'ять як категорія працює схоже: авторки звертаються до особистих архівів, сімейних історій, відчуття дому, як у проєкті Асланової про еміграцію.
Такий непрямий підхід – свідомий вибір кураторки. Вона прямо каже, що колір дозволяє «незамиленим оком» побачити реальність, а не втекти від неї повністю.
Екологічна тема в проєкті пов'язана переважно з природними об'єктами – рослинами, тваринами, природними явищами, які потрапляють у кадр через сканографію чи рентген. Культурна спадщина проявляється і в самих техніках: ціанотипія – це фактично данина історії фотографії, метод, який використовували ще на початку її існування.
Разом теми пам'яті, екології та спадщини формують ретроспективний вектор виставки, тоді як тіло і війна – її актуальний, сьогочасний вимір. Балансуючи між цими двома векторами, «Коло кольору» уникає одновимірного повідомлення.
Практична інформація – як відвідати виставку
Дата: 1–31 серпня 2026
Відкриття: 1 серпня о 16:00
Адреса – проспект Академіка Глушкова, 1, територія ВДНГ (Експоцентру України). Простір відкритий, тобто експозицію можна відвідати в будь-яку годину світлового дня без обмежень на вхід павільйону. Вхід на територію Експоцентру вільний для всіх охочих, без квитків і попередньої реєстрації .
Джерело: https://www.facebook.com/oksana.borovets