
П'ятдесят пастельних робіт українських художників XX століття зібрали в Музеї сучасного мистецтва України на виставці «Історія пастельного живопису». Вперше музей присвячує окрему експозицію не темі, школі чи персоналії, а самому матеріалу – тому, що зазвичай живе на полях академічних етюдів і в уяві глядача асоціюється з ніжністю, пудрою та крихкістю.
Ця крихкість – головний стереотип, який виставка пропонує переглянути. Пастель не боїться кольору, не зводиться до швидкого начерку й не обов'язково має виглядати «дівочою». Вона може бути сухою й жорсткою, повітряною й блискучою, графічною чи майже живописною. Півсотні робіт у залах показують саме цю широту: різні руки, покоління, підходи й поверхні.
Пастель – графіка, яка мріяла стати живописом
Пастель – це сухий пігмент, спресований у крейдяний стрижень. Він не розчиняється у воді, не потребує пензля й не створює плівку, як олія. Художник працює безпосередньо кольором: кладе штрих, розтирає його пальцем, змішує тони прямо на папері. Тому пастель одночасно належить до графіки й живопису – і саме в цій подвійності її сила.
Матеріал з'явився в Італії у XV–XVI століттях. Тоді він був помічником: ним робили швидкі начерки, ескізи, уточнювали деталі поруч із вугіллям або сангіною. Пастель ще не претендувала на самостійність – вона допомагала думати, шукати форму, ловити світло.
У XVIII столітті все змінилося. Пастель стала улюбленицею європейських дворів: вона вміла передавати пудру, шовк, мерехтіння тканин і ніжність шкіри краще, ніж багато інших технік. Придворний портрет отримав нову мову – легку, витончену, блискучу. Одним із головних майстрів цього періоду була венеціанка Розальба Каррьера (1675–1757), яку сучасники називали «королевою пастелі».
Потім пастель перестала бути тільки салонною. Художники відмовилися від гладкого розтушовування й почали наносити колір експресивними, чистими штрихами. Матеріал, який колись служив для підготовки, перетворився на інструмент свободи: ним можна було працювати швидко, прямо, без посередників.
Пізніше з'явилася олійна пастель – щільніша, жирніша, з іншою фактурою. Вона розширила технічні межі: пастеллю почали працювати не лише на папері, а й на полотні, дереві та склі. Те, що колись було допоміжним матеріалом, стало самостійною мовою мистецтва.
Українські майстри в залах
Список учасників виставки читається як карта кількох поколінь українського мистецтва. Тут є художники, народжені ще на початку XX століття, і ті, хто продовжує працювати сьогодні. Між ними – різні школи, темпераменти й розуміння того, чим має бути пастель.
У залах можна побачити твори таких майстрів:
- Михайло Максимович Чепик (1920–1972)
- Володимир Ілліч Масик (1917–1996)
- Костянтин Матвійович Ломикін (1924–1993)
- Еммануїл Абрамович Камінський (1927–2009)
- Ганна Львівна Файнерман (1922–1991)
- Ірина Георгіївна Левицька (1927–2012)
- Ганна Петрівна Олійник (1924–2022)
- Семен Йосипович Мальчицький (1924–2005)
- Олексій Максимович Орябинський (1930–2018)
- Володимир Олександрович Соколов (1923–1997)
- Ольга Андріївна Кравченко (нар. 1944)
- Лариса Олександрівна Годунова (1946–2023)
- Іван Михайлович Дідик (нар. 1951)
Це не «виставка одного імені». Це можливість побачити, як один і той самий матеріал звучить по-різному в різних руках: у когось стримано й графічно, у когось – густо й живописно. Саме тому експозиція цінна не лише для поціновувачів мистецтва, а й для всіх, хто хоче зрозуміти, як народжується стиль.
Сучасна пастель і музей, який її зібрав
Наприкінці XX століття пастель пережила справжній ренесанс. Художники почали руйнувати стереотип про неї як про «крихкий матеріал для швидких начерків» – і роботи, представлені в залах, це підтверджують. Пастель сьогодні може бути експресивною, суворою, майже скульптурною. Вона не просить поблажливості – вона вимагає уважного погляду.
Музей сучасного мистецтва України – Перший приватний музей, заснований Сергієм Вікторовичем Цюпком. Він відкритий для глядача понад двадцять років, а його колекція налічує понад 6 тисяч експонатів українського живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва XX–XXI століть. Саме така колекція дозволяє показати не окрему роботу, а цілий пласт: техніку, школу, покоління, мистецькі пошуки.
Виставка «Історія пастельного живопису» – це спроба подивитися на добре знайомий матеріал свіжим поглядом. Не через імена, не через теми, а через саму речовину кольору – суху, порошкову, делікатну і, як виявляється, дуже витривалу.
Як потрапити
- Відкриття: 29 жовтня 2026, о 17:00
- Виставка триває: до 13 грудня 2026
- Години роботи: Вт–Пт 11:00–19:00, Сб–Нд 11:00–18:00, понеділок – вихідний
- Вхід: вільний для всіх відвідувачів
- Адреса: Музей сучасного мистецтва України, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 44-а
Джерело:
https://www.facebook.com/modernmuseumorgua
https://modern-museum.org.ua/