10 грудня 2015 року Світлана Алексієвич стала лауреатом Нобелівської премії з літератури. Думки відомих політиків, вчених та письменників, які вони висловили в інтерв’ю Радіо Свобода.
Світлана Алексієвич і раніше робила різкі оцінки влади у Білорусі та Росії, але тепер її слова отримали значно більшу вагу, переконаний білоруський політик та вчений Вінцук Вячорка.
«Думаю, що багато ресурсів у неї ще попереду. Може, вона ще не усвідомила своєї нової ролі. Ми слухали її нобелівську лекцію, яка була спрямована, радше, до західної аудиторії, ніж до білоруської чи української. Що ж до перспективи, то тепер вона буде таким голосом нового авторитету, альтернативним і щодо Лукашенка, і щодо інших авторитарних та тоталітарних лідерів на пострадянському просторі».
«Вона надзвичайно хороша письменниця. Її книги не просто про білоруські чи російські проблеми. Вони про Другу світову війну, катастрофу в Чорнобилі. Вона показує нам, що люди скрізь дуже схожі. І вона створює зв’язок між мною, людьми в Росії, у Білорусі. Я можу їх зрозуміти, я відчуваю їхній смуток, їхні проблеми. Це захопливо і чітко. Нобелівська премія – це все ж премія для кращого письменника. Її дають саме за це», – сказав Ола Ларсмо, керівник Шведського ПЕН-центру.
Український політик і громадський діяч, колишній посол України в Республіці Білорусь, член делегації України на переговорах у Мінську щодо відновлення миру на Донбасі Роман Безсмертний знає письменницю особисто. Він переконаний, що Нобелівську премію Алексієвич вручили насамперед за її несприйняття диктатури у будь-якому вимірі та за її дослідження «червоної людини», тобто радянської, а таких людей, як зазначив політик, залишилось чимало, і не лише у Білорусі.
«Я можу Алексієвич порівняти хіба що з Василем Биковим, тобто це «копання в людині», бо ж ми звикли, що війна – це батальні сцени, схеми, фронти тощо. Биков знайшов людину на війні і копирсався у ній, і так само Алексієвич шукає людину в цьому жорсткому світі. Вона розгадує людину, вона шукає людину в наших сучасних умовах, сказати б, суцільної математики, хай-теку. Хай-теку не з точки архітектури, науки, а з точки зору людини як людини. Адже часто людина перестає бути людиною», – сказав Роман Безсмертний Радіо Свобода.
Завдяки дослідженням людини, які робить письменниця, можна збагнути причини появи мільйонів безгласних, безправних, але при цьому по-своєму щасливих білорусів та росіян, яких влаштовує їхнє нинішнє життя та які абсолютно вірять лідерам своїх країн, зазначив Безсмертний.
«Нещодавно, коли ми завершили раунд переговорів у Мінську і заходили в наше посольство, Алексієвич якраз з посольства виходила. Ми привітались і перекинулись декількома словами. Я розумію, що вона продовжує шукати відповідь на запитання людини, людяності у сучасному світі. Зверніть увагу на її Нобелівський виступ: не можна сказати, що вона там говорить про українця чи білоруса, вона говорить просто про людину в сучасному світі, і це найважливіше. Тому що системи комунікацій зростають, швидкості зростають, а це означає, що світ зменшується, і в цьому маленькому стиснутому світі людина повинна себе знайти», – додає Безсмертний.
Письменник і перекладач Дмитро Капранов в ефірі телеканалу ««Еспресо TV» зазначив, що Світлана Алексієвич фактично поставила діагноз радянській імперії і досліджує наслідки її функціонування на пострадянському просторі. На думку митця, Алексієвич отримала Нобелівську премію не лише з творчих, а і з політичних міркувань.
«Чи отримала б Нобелівку Алєксієвіч, якби замість смерті імперії описувала відродження білоруської нації? Навіть не смішно. Кому в Європі цікава білоруська нація? Смерть радянської імперії – зовсім інша справа. Це актуально, особливо зараз… А що нам, землякам лауреатки, принесе її несподіваний успіх? Зовсім нічого. Буму на видання Алєксієвіч українською можна не можна очікувати, адже пострадянська некрофілія у нас вже минула, та й своїх, значно актуальніших проблем зараз більш, ніж досить – війна, контрреволюція, корупція, європейський вибір тощо. І прикладу для наших митців вона не дасть – хіба що остаточно упевнить в тому, що без утвердження української держави та культури в Європі та світі, на свою Нобелівку можна не розраховувати», – зазначає Капранов.
А письменниця і перекладач Дзвінка Матіяш вважає, що не лише Нобелівський виступ, а й вся творчість Світлани Алексієвич – це вирок несвободі, брехні і байдужості, а також пошук людини у нелюдських обставинах.
«Я буквально минулого тижня читала «Час секонд-хенд» Алексієвич, і у мене було цікаве враження, що я особисто ставлюсь до совкової людини досить упереджено з різних своїх особистих причин. І історії, які витягує на поверхню письменниця, наприклад, спогади того, хто катував, і є точка, з якої Алексієвич на нього дивиться, як на звичайну людину (на живу справжню людину) – змусили відчути мене в якийсь момент, що вона це приймає. А мені це прийняти складно. І та перспектива, яку вона пропонує, розширює мій особистий горизонт, той, який виглядав як стереотипний й упереджений», – зазначила Матіяш в коментарі для Радіо Свобода.