«Людина з кіноапаратом» (рос. Человек с киноаппаратом) — український радянський німий документальний фільм Дзиґи Вертова 1929 року. Стрічка посіла перше місце у найавторитетнішому кінорейтингу. Фільм є одним із найголовніших маніфестів світового кіноавангарду.
Документальний фільм «Людина з кіноапаратом» 1929 дивитись онлайн
Кольорова версія фільму, але трохи скорочена
Дзиґа Вертов (при народженні Давид Абельович Кауфман; 2 січня 1896, Білосток — 12 лютого 1954, Москва) — український радянський кінорежисер, який створив новаторську концепцію «кіно ока». Один із засновників і теоретиків документального кіно.
Визнання: «Людина з кіноапаратом» очолила топ-100 найкращих документальних фільмів
У 2014 році стрічка «Людина з кіноапаратом» (1929) Дзиґи Вертова посіла першу сходинку найавторитетнішого кінорейтингу, який оприлюднив Британський кіноінститут (BFI). З понад 200 критиків і 100 фільммейкерів з усього світу, які взяли участь у складанні цього рейтингу, 110 назвали найкращим документальним фільмом всіх часів українську радянську стрічку. Повний рейтинг голосування по 50 найвидатнішим документальним стрічкам всіх часів було оприлюднено в номері журналу «Sight & Sound».
Також фільм займає 3-тю позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Створення фільму: студія ВУФКУ — осередок кіноавангарду в СРСР
«Людина з кіноапаратом» - це друга стрічка Дзиґи Вертова, створена на Одеській кінофабриці ВУФКУ спільно з талановитим братом-оператором Михаїлом Кауфманом.
Виключений з Совкіно, де працював доти, Вертов був запрошений до України керівництвом ВУФКУ, яке лояльніше ставилось до мистецьких експериментів, час яких в Росії вже минув.
Ліберальна політика українського уряду наприкінці 1920-х на противагу догматичній політиці в Росії, спричинила справжній потік еміграції кіномитців в Україну: свої експерименти змогли тут здійснити Дзиґа Вертов, Михаїл Кауфман, Микола Шпиковський, Іван Перестіані, Микола Охлопков та Володимир Маяковський, який створив для ВУФКУ три кіносценарії.
Фільм Ветрова був незрозумілий аудиторії та неоднозначно сприйнятий критиками. Тому стрічка була викреслена з історії радянського кіно й надовго забута.
«Людину з кіноапаратом» згадали лише в 1960-х роках по смерті режисера, коли кінематографісти французької «нової хвилі» заново відкрили його творчість.
Як Дзиґа Вертов вплинув на розвиток документального кіно, техніка і стиль, революційні кінометоди
Знятий в Одесі, Києві та Харкові, фільм є методологічним посібником для кінодокументалістів і одночасно «фільмом про фільм», в якому ставляться питання про природу безпристрасної фіксації реальності.
«Людина з кіноапаратом», маніфест Вертовської футуристичної концепції «кіно ока», є взірцем неймовірного монтажного експерименту, «кіно симфонії» про життя радянського мегаполіса, в якому ще рясно розлиті ознаки славетної політики українізації - написи, гасла, плакати тощо.
Це, мабуть, найвідоміший документальний фільм XX століття. Та й сучасного ігрового кінематографа не було б, якби не документальний фільм Дзиґи Вертова "Людина з кіноапаратом" 1929 року. Усі технічні атракціони, якими дивують зараз глядачів, були використані Вертовим 80 років тому. У цьому геніальному фільмі зібрані дуже цікаві та важливі методи кінематографа: асоціативний монтаж, мультиекспозиція, монтаж, що прискорюється, внутрішній монтаж, внутрішнє кадрування, freeze-frames, slow-motion, поєднання freeze frame з інтегрованою рухомою картиною, back projection, нарація, документація, прихована камера, вільна камера, метафори, символізм та інше. Утім, по-іншому і не могло бути. Вертов наполягав на ідеї "кіноока", здатного встежити за подіями, які не здатне відстежити людське око. Використавши в цьому фільмі максимальну кількість способів вираження за допомогою кіномови, він показав, на що ця мова здатна, яка, на його думку, є багатшою, яскравішою та конкретнішою, ніж мова літератури й театру.
Фільм заклав усі головні принципи документального кіно. "Людина з кіноапаратом" показує начебто звичайне життя в містах молодого Радянського Союзу - Одесі, Києві, Харкові та Москві. Від зорі до зорі радянські громадяни відпочивають, працюють, народжують дітей, мчать на автомобілях і возах, розлучаються та одружуються, і весь цей час їх фіксує неупереджений кіноапарат. Камера й оператор у цьому фільмі все і ніщо: вони та об'єкт зйомок, і суб'єкт, і учасники всього, і поза всім. Люди створюють ритм життя, вони самі стають символами нової епохи. Це підкреслюється відверто авангардним стилем фільму.
Критика - «Людина з кіноапаратом» випередила свій час
Побоюючись критики, Вертов спеціально на початку стрічки поставив титри, в яких фільмом називати свою роботу не став. Сказав, що це "експеримент", який полягає в тому, щоб створити фільм без титрів і написів, без сценарію, без декорацій і акторів. "Ця експериментальна робота спрямована до створення справді міжнародної абсолютної мови кіно на основі її повного відокремлення від мови театру і літератури", - повідомляє Вертов на початку фільму. Німу "Людину з кіноапаратом" на вимогу Вертова показували в кінотеатрах навіть без музики. Режисер вважав, що монтаж і так створює свою власну, особливу музику.
Дзиґа Вєтров не випадково боявся критики. Після перегляду критики писали, що фільм неможливо дивитися через темп монтажу, що його швидкість рази в чотири перевищує всі мислимі людські можливості. Причому дивно, що писали це не тільки радянські, а й американські газети. Наприклад, "Нью-Йорк Таймс":
"Продюсер Дзиґа Вертов не бере до уваги той факт, що людське око здатне сприйняти лише певну кількість кадрів. Тут же кількість кадрів просто немислима".
Були кінокритики, які звинувачували режисера у формалізмі - небезпечне звинувачення для тих років. І навіть С.М. Ейзенштейн пройшовся по колезі:
"За блискучої майстерності абстрактного, формального поєднання шматків "у собі", тобто за ознаками формальними (темп кадру, навантаженість кадру, напрямок кадру тощо), - повне невміння монтувати кадри за ознакою ефекту на аудиторію".
Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/Людина_з_кіноапаратом