У Києві відкривається унікальний культурний проєкт, який змінює уявлення про історію Криму через призму деколоніального бачення та кримськотатарської ідентичності. З 20 листопада 2025 до 19 січня 2026 у Меморіальному будинку Лесі Українки відбуватиметься міждисциплінарна виставка «Крим. Деколонізація» – простір, де документальні архіви переплітаються з сучасним мистецтвом, а культурна пам'ять кримських татар оживає через об'єкти, створені сотні років тому і сьогодні.
Це не просто експозиція артефактів. Це акт повернення правдивої історії.
Деколонізація як художній метод – переосмислення культурної спадщини Криму
Що означає деколонізувати Крим у просторі мистецтва? Це означає зняти шари імперських наративів, які століттями викривляли образ кримськотатарського народу, перетворюючи живу культуру на екзотичну декорацію у російському колоніальному проєкті. Виставка «Крим. Деколонізація» руйнує ці стереотипи через документ, об'єкт, художній жест.
Кураторка Леонора Янко створила експозицію, де кожен елемент працює на розкриття справжньої історії Криму – тієї, що існувала до анексій, депортацій та культурного стирання. Тут архівні роботи XIX століття, що показують реальне життя кримських татар, стають свідченням проти імперських міфів про «відсталість» і «примітивність». Ці документальні зображення доводять: кримськотатарська культура була складною, розвиненою системою зі власною естетикою, ремісничими традиціями та глибокою духовністю.
Серед експонатів – маловідомі замальовки Лесі Українки, які вперше публікуються завдяки співпраці Леонори Янко з Музеєм видатних діячів української культури. Ці роботи розкривають несподівані зв'язки між українською письменницею та кримським простором. Вони нагадують: культурна спадщина Криму – це не монолітна історія однієї імперії, а мозаїка народів, де кожен голос має значення.
Окремий акцент виставки – картина з проєкту «Для Сироти», який реалізується громадською організацією «КримSOS». Ця робота символізує біль втрати батьківщини, але водночас і надію на повернення. Сирота тут – не лише конкретна дитина, а метафора цілого покоління кримських татар, яке виростає у вигнанні, але зберігає зв'язок із землею предків.
Феси як код культурної ідентичності
Що може розповісти жіночий головний убір про народ?
Традиційні феси кримських татар – це не просто прикраса. Це закодована система символів, де кожна вишивка, кожна намистина несе інформацію про статус жінки, її родину, регіон походження. Феси були ознакою заможності, смаку, приналежності до спільноти. Їх втрата під час депортації 1944 року означала не лише зникнення речей, а руйнування культурного коду, що передавався від матері до дочки протягом століть.
Виставка «Крим. Деколонізація» повертає фесам їхнє символічне місце. Лілея Дерман відтворила традиційні головні убори, використовуючи автентичні техніки та матеріали. Ці феси – не музейні експонати під склом, а живі об'єкти, що нагадують: кримськотатарська культура існує тут і зараз, попри всі спроби її знищити.
Паралельно представлена серія керамічних фесів Лери Літвінової – сучасне мистецтво, що переосмислює традицію через форму, текстуру, простір. Кераміка Літвінової перетворює головний убір на скульптуру, на об'єкт споглядання і рефлексії. Це феси, які неможливо одягнути, але можна відчути – як матеріальне втілення жіночої пам'яті та втраченої культурної спадщини кримських татар. Вони хисткі, фрагментовані, іноді неповні. Саме так виглядає пам'ять про культуру, яку намагалися стерти.
«Феси Літвінової – це не реконструкція, а діалог із втратою», – пояснює концепцію сама кураторка Леонора Янко. Кожна керамічна робота ставить питання: як зберегти ідентичність, коли зникають її носії? Як передати традицію, коли розірвано ланцюг поколінь?
Рустем Скібін та Айдер Асанов – майстри, що зберігають тяглість поколінь
Кримськотатарське мистецтво ніколи не було застиглим у минулому. Воно завжди розвивалося, вбираючи нові впливи, але зберігаючи внутрішню логіку форми та орнаменту. Рустем Скібін – заслужений майстер народної творчості України, відомий кримськотатарський художник-кераміст – втілює цю філософію у своїх роботах.
Скібін поєднує традиційні орнаменти з сучасними формами, створюючи об'єкти, що можуть функціонувати і як побутові предмети, і як витвори мистецтва. Його кераміка – це не стилізація під старовину, а жива традиція, що дихає сьогоденням. Кожна ваза, кожна тарілка несе у собі пам'ять про кримськотатарських гончарів минулих століть, але звучить абсолютно сучасно.
На виставці також представлені унікальні роботи з приватної колекції Айше Умерової. Серед них – срібний пояс, виконаний у техніці багатошарової кримськотатарської філіграні видатним майстром Айдером Асановим. Філігрань – це мистецтво, що вимагає надзвичайної точності: тонкі срібні нитки сплітаються у складні візерунки, створюючи ефект мережива з металу. Асанов використовує позолоту, щоб підкреслити окремі елементи, додати об'ємності і світла.
Такі пояси носили заможні кримськотатарські жінки на святах і урочистих подіях. Вони були не лише прикрасою, а символом статусу, захисним амулетом, частиною ритуалу. Сьогодні ці роботи – рідкісні артефакти, що свідчать про високий рівень ремісничої майстерності кримських татар.
Окрема гордість колекції Айше Умерової – килими Мамута Чурлу, майстра, чиї роботи поєднують геометричну строгість орнаменту з тонким відчуттям кольору. Кримськотатарські килими відрізняються від перських чи кавказьких – у них своя мова символів, свій ритм композиції. Чурлу зберігав цю мову, передаючи її через кожен вузлик, кожну нитку.
«Sk(q)trkt» – перформанс як акт спільної деколонізації
Виставка розпочнеться перформансом Леонори Янко під назвою «Sk(q)trkt» – слово, що своєю структурою нагадує про скелет, основу, фундамент. Що залишається від культури, коли зникає її жива тканина? Які кістки тримають пам'ять?
Перформанс передбачає участь глядачів – це не вистава, де публіка пасивно спостерігає, а спільна дія. Кожен гість стає співавтором події, додаючи свій досвід, свою пам'ять до загального простору. Леонора Янко створює ситуацію, де межа між митцем і глядачем стирається, де деколонізація відбувається не як теоретична концепція, а як жива практика.
«Sk(q)trkt» – це також метафора самої виставки: структура, на якій тримається розповідь про кримськотатарську культуру, складається з фрагментів, уламків, спогадів. Але саме у цій фрагментованості – сила. Деколонізація не означає відновлення якогось ідеального «автентичного» минулого. Вона означає чесність щодо втрат, визнання травми – і водночас створення нового наративу, який не приховує розривів, а робить їх частиною оповіді.
Меморіальний будинок Лесі Українки як символічний простір
Чому виставка про кримськотатарську деколонізацію відбувається саме у Меморіальному будинку Лесі Українки?
Леся Українка, письменниця, що змалювала у своїх творах Крим як простір свободи та краси, бачила півострів не через колоніальну оптику російської імперії, а як землю з власною душею. Її замальовки, представлені на виставці, доводять це відчуття. Українка не орієнталізувала Крим, не перетворювала його на екзотичну декорацію для власних фантазій – вона намагалася побачити його таким, яким він був.
Музей видатних діячів української культури, стає місцем, де переплітаються різні шари культурної пам'яті. Українська і кримськотатарська ідентичності тут не конкурують, а доповнюють одна одну, створюючи складнішу, багатшу картину того, чим є простір колишньої імперії та що означає його деколонізація.
Виставка «Крим. Деколонізація» триватиме до 19 січня 2026, даючи можливість кожному відвідувачу стати частиною цього процесу переосмислення історії. Це не просто культурна подія, а крок до повернення Криму його справжнім голосам – голосам тих, хто жив на цій землі, творив її культуру і зберігає пам'ять, попри все.
Практична інформація
- Де: Меморіальний будинок Лесі Українки (вул. Саксаганського, 97, Київ)
- Коли: 20 листопада 2025 – 19 січня 2026
- Презентація проєкту: 20 листопада о 17:00
- Реєстрація на презентацію: https://forms.gle/DTcJ47aR82NTSubH9 (вхід безкоштовний за попередньою реєстрацією)
- Вартість відвідування в інші дні: за вхідним квитком до Музею (150 грн повний, 75 грн пільговий)
Джерело: Музей видатних діячів української культури https://www.facebook.com/mvduk