13 серпня 2026 року в Українському Домі на Хрещатику відкривається виставка «Лятошинський. Відображення» – перший великий музейний проєкт, присвячений українській академічній музиці. Куратори обіцяють показати не портрет ювіляра, а живу історію ХХ століття крізь долю одного композитора.
«Лятошинський. Відображення» – це виставковий проєкт Національного центру «Український Дім», який вперше розкриває постать композитора-модерніста через архів, речі та звук. Проєкт триватиме з 13 серпня до 20 вересня 2026 року за адресою вулиця Хрещатик, 2.
Перша музична виставка Українського Дому
Український Дім раніше не робив виставок про музику – і саме тому «Лятошинський. Відображення» стає для інституції випробуванням нового формату. До цього тут показували Аллу Горську, Марію Примаченко, мисткинь школи бойчукізму та інших постатей, без яких неможливо уявити українську культуру. Ці проєкти працювали з візуальним мистецтвом, де експонат – це картина чи документ, який достатньо просто розмістити у вітрині.
Музика ставить інше завдання: як показати те, що по суті своїй нематеріальне. Кураторка Ірина Тукова, співзасновниця Фундації Лятошинського, у розмові з «УП.Культура» описала це прямо – «Ми досі стикаємося з купою питань і вирішуємо їх, вигадуємо, експериментуємо на ходу». Відповідь команда знайшла в інженерії звуку та зображення: осцилограма, просторовий звук, відеоряд.
Тема виставки – не лише біографія. Куратори будують ширший контекст 1920-х років, коли Лятошинський входив у мистецтво: українське відродження, кіно, театр, архітектура, живопис того часу. Так постать композитора стає точкою входу в ціле десятиліття культурного піднесення, зупиненого пізніше репресіями.
Куратори, організатори та партнери проєкту
Кураторську команду виставки склали чотири фахівці з різним досвідом – Олексій Ананов, Тетяна Гомон, Алла Загайкевич та Ірина Тукова. Ідею музичної виставки запропонувала композиторка Алла Загайкевич, а Тетяна Гомон і Ірина Тукова прийшли до проєкту через Фундацію Лятошинського, яку самі ж заснували у 2023 році.
Фундація виникла на базі кабінету-музею композитора в будинку Роліт на вулиці Богдана Хмельницького – там Борис Лятошинський жив останні 24 роки життя, і саме там родина зберегла особисті речі й документи в незмінному вигляді. До заснування організації простір існував як меморіальний осередок без офіційного статусу. Юридична форма з'явилася лише після повномасштабного вторгнення, коли постало питання, як інституційно захистити спадщину.
За три роки Фундація виросла з родинного архіву в мережевого партнера державних і громадських установ. У 2024 році спільно з Національною філармонією України вона заснувала щорічний фестиваль «Liatoshynsky Space», а в 2025-му у видавництві «Лабораторія» вийшла науково-популярна біографія «Часи задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського» – її написали Ірина Тукова та Олена Корчева. Виставковий проєкт реалізується у співпраці з ГО «Фундація Лятошинського», Польським інститутом у Києві та ГО «Платформа культурних ініціатив».
Борис Лятошинський – постать композитора-модерніста
Борис Лятошинський – український композитор, диригент і педагог, який фактично заснував модерністську школу в українській музиці ХХ століття. Його твори поєднали пізньоромантичну традицію з мовою європейського авангарду, а учні визначили звучання української музики на десятиліття вперед.
Життєвий і творчий шлях
Лятошинський народився 3 січня 1895 року в Житомирі в родині вчителя історії та піаністки – і музика в цьому домі звучала з дитинства. У 14 років він уже писав квартети, але у 1913-му вступив не до консерваторії, а на юридичний факультет. Коли в Києві відкрили консерваторію, паралельно навчався і там, у класі Рейнгольда Глієра, який навчив його головного – бути правдивим у музиці, а не формальним.
Ще студентом, у 25 років, Лятошинський написав Симфонію №1 та Струнний квартет №1 – твори зрілого рівня, які досі виконують. У 1920-х він викладав у Київській консерваторії й очолював Асоціацію сучасної музики, знайомлячи українське середовище з Бартоком, Шенбергом, Стравінським та Онеггером. Модернізм його не лякав. Йому хотілося зрозуміти, як звучить світ після Першої світової війни, і цей інтерес відбився навіть у виборі текстів для романсів – вірші Верлена, Шеллі та Едгара По.
Перша опера Лятошинського «Золотий обруч» за мотивами Івана Франка стала його найсміливішим експериментом, а наступна – «Щорс» – з'явилася вже під тиском радянської ідеологічної кон'юнктури. Навіть у межах нав'язаної теми композитор написав увертюру, яка звучить як самостійний музичний твір, а не пропагандистський супровід. У 1930-х він оркестрував Лисенка й Глієра, писав музику до фільмів і викладав одночасно в Києві та Москві.
Друга світова війна відкинула композитора до евакуації в Саратов, але творчість не зупинилася – там з'явився «Український квінтет», за який він отримав Державну премію. Після повернення в Київ Лятошинський написав Симфонію №3 – глибокий, драматичний твір, створений у час, коли від музики офіційно очікували «життєрадісності». Багато його творів не дозволяли виконувати одразу після написання, проте до нього йшли учні, бо цінували чесність звучання, а не гучні маніфести. Помер композитор у 1968 році у своїй квартирі в Роліті, де сьогодні встановлено меморіальну дошку.
Учні та «Київський авангард» 1960-х
Лятошинський виховав поколіня композиторів, яке пізніше отримало назву «Київський авангард» – саме завдяки його педагогічній школі український модернізм не зник разом з репресіями 1930-х. Серед його учнів – Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Володимир Загорцев, Святослав Крутиков, а також Євген Станкович і Мирослав Скорик, чиї імена сьогодні визначають обличчя української академічної музики.
Ключова роль Лятошинського – не лише в кількості учнів, а в якості музичного мислення, яке він передав. Кураторка Ірина Тукова описує його спадщину як діапазон від «популярної симфонічної балади „Гражина", романтичної, емоційної, пафосної – до складних інтелектуальних творів та геніальних обробок українських народних пісень». Саме цю різноманітність фестиваль «Liatoshynsky Space» і виставка намагаються показати широкій аудиторії, а не лише музикознавцям.
Проблема, з якою досі працює Фундація, – низька впізнаваність класичної музики в українському суспільстві. Неформальне дослідження серед гуманітаріїв рівня докторів філософії показало: близько 40% ніколи не чули прізвища Лятошинського, 30% чули лише ім'я, і ще 30% знайомі з музикою безпосередньо. Виставка в Українському Домі покликана змінити цю статистику, бо переносить композитора з вузького академічного кола у публічний культурний простір.
Що представлено на виставці
Експозиція поєднує три пласти матеріалу – архівні документи, особисті речі композитора та мультимедійні інсталяції, що перетворюють звук у видимий образ. Такий підхід дозволяє показати не лише біографію, а й механіку самої музики.
Архів, рукописи та експонати з кабінету-музею
Вперше широкій публіці представлять предмети з приватного кабінету-музею Бориса Лятошинського в будинку Роліт, включно з роялем, документами та особистими речами родини й сучасників композитора. Ці об'єкти десятиліттями залишалися в закритому меморіальному просторі, доступному лише дослідникам і близькому колу.
Куратори свідомо додають контекст доби – кіно, театр, архітектуру й живопис 1920-х, тобто те середовище, в якому формувався модерністичний вибір Лятошинського. У кінопрограмі покажуть «Івана» Олександра Довженка, перший звуковий фільм в українському кіно, та рідкісну стрічку «Кришталевий палац» Григорія Гричера-Черіковера, яку віднайшов кіноісторик Іван Козленко. Такий вибір фільмів пояснює, чому Лятошинський писав музику для кіно паралельно з симфоніями – кінематограф 1930-х був для нього ще одним полем експерименту зі звуком.
Сенсорні інсталяції та звукові простори
Головне питання, яке довелося вирішити кураторській команді, – як показати музику візуально, а не просто відтворити запис у навушниках. Відповіддю стала осцилограма увертюри до опери «Золотий обруч» – графічне зображення звукової хвилі, яке проходить крізь усю експозицію як візуальний наскрізний елемент.
Окрім осцилограми, відвідувачів чекають кілька форматів прослуховування: спеціальні звукові «шауери», в які треба зайти, щоб почути конкретний твір, окрема кімната з концертним звуком, а також «звукові плями» – локальні акустичні зони без навушників. Дзеркальна інсталяція додає ще один сенсорний шар, працюючи з візуальним відображенням простору так само, як назва виставки грає з ідеєю відображення долі композитора в історії країни. Куратори прямо кажуть, що це «складні інженерні рішення», реалізовані командою різнопрофільних спеціалістів Українського Дому.
Інтерв'ю учнів і Івана Уривського про оперу «Золотий обруч»
Про Бориса Лятошинського розповідатимуть люди, які знали його особисто або продовжують його творчу лінію сьогодні – учні композитора, композитори-шістдесятники та режисер Іван Уривський. Спеціально для виставки записали інтерв'ю, в яких учні згадують вчителя не як офіційну постать, а як конкретну людину зі своїм методом викладання.
Іван Уривський звернувся до музичної спадщини Лятошинського у постановці опери «Золотий обруч» на сцені Львівської національної опери в 2025 році – це стало першою оперною роботою режисера й першою постановкою твору за часів Незалежності України, диригент Іван Чередніченко. Робота над осучасненням партитури й клавіру опери вимагала окремого дослідницького етапу, який фінансував благодійний фонд «Фундація імені князів-благодійників Острозьких», а над самою редакцією працювала композиторка Алла Загайкевич. Тому присутність Уривського на виставці – не випадковий гостьовий коментар, а логічне продовження реальної співпраці навколо спадщини композитора.
Чому виставку варто відвідати
«Лятошинський. Відображення» – рідкісний випадок, коли музейний проєкт буквально розширює канон української культури. Музика Лятошинського вже виходить на міжнародний рівень: симфонічну баладу «Гражина» записав оркестр BBC з диригенткою Далею Стасевською, а «Слов'янський концерт» прозвучав у марафоні найкращих фортепіанних концертів Європи на телеканалі ARTE. Ноти композитора видає французьке видавництво Billaudot – це означає, що світові оркестри отримують фізичний доступ до партитур, без якого виконання просто неможливе.
Для киян і гостей столиці виставка – шанс побачити першу спробу показати класичну музику через музейну мову: не лекторій, а сенсорний досвід із дзеркалами, звуковими кімнатами й особистими речами композитора. Для тих, хто цікавиться історією ХХ століття, це можливість побачити, як індивідуальний мистецький вибір людини переплітається з долею цілої культури, що пережила цензуру, війни та політичні режими, залишаючись голосом свого часу.
Крім основної експозиції, куратори підготували додаткову програму: 15 серпня в атріумі відбудеться симфонічний концерт з Першим скрипковим концертом Кароля Шимановського та «Польською сюїтою» Лятошинського у виконанні оркестру Національної філармонії під керівництвом Володимира Сіренка, соліст – Дмитро Ткаченко. А 24 серпня програма «Київський авангард» представить твори учнів композитора у виконанні Євгена Громова, Назарія Стеця та Андрія Павлова, а також передбачені кураторські екскурсії по виставці.
Практична інформація для відвідувачів
Виставка працює з 13 серпня по 20 вересня 2026 року за адресою Київ, вулиця Хрещатик, 2.
Графік роботи:
вівторок – неділя;
11:00 – 19:00;
понеділок — вихідний.
Вартість квитків:
повний — 180 грн;
Адреса: Київ, вулиця Хрещатик, 2 (Український Дім).
Джерело: https://www.facebook.com/ukrdim