25 квітня о 19:00 у Києві відбудеться презентація збірки «Фуга» – 150 вибраних віршів Пауля Целана в перекладі Сергія Жадана. Книжка щойно вийшла у видавництві Meridian Czernowitz і вперше зводить під одну обкладинку вісім збірок одного з найскладніших поетів XX століття.
Подія відбудеться на Камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка (Київ, пл. І. Франка, 3). Вхід – донат на «Хартію» від 500 грн. Кількість місць обмежена, реєстрація обов'язкова: forms.gle/BZNkhpmj2C3V5HpZ8
«Фуга» – 150 віршів із восьми книжок
Збірка охоплює вірші з усіх ключових книжок Целана: «Мак і пам'ять» (1952), «Від порога до порога» (1955), «Ґрати мови» (1959), «Нічия троянда» (1963), «Злам дихання» (1967), «Сонцеволокна» (1968), «Світлотиск» (1970) і «Партія снігу» (1971). До видання увійшли також передмова та післямова. Це не просто антологія – це маршрут крізь увесь творчий шлях поета, від ранніх образів до пізніх мовних зламів.
Сергій Жадан – один із найвидатніших українських письменників сучасності – переклав Целана з німецької оригіналу. Переклад такого рівня складності вимагає не лише знання мови, а й здатності утримати сам нерв тексту: ту напругу, де слово ось-ось зламається, але тримається.
Жадан – про пам'ять і мову Целана
У передмові до збірки Сергій Жадан пояснює, що саме є стрижнем поезії Целана: «Чого тут найбільше? Пам'яті. Очевидно, що пам'яті. Навіть не відчаю. Відчай великою мірою теж розчинений у пам'яті, сформований нею, фіксований».
Травма, за словами Жадана, не зникає – вона змінює форму. «Біографічна, життєва надламаність перетворюється на надламаність мовну. Мова зазнає шалених перетворень і переінакшень – вона деформується, спресовується, згасає і спалахує знову – гострим болючим вогнем метафори, порівняння, упізнавання».
Це і є суть Целана: пам'ять як єдина можлива мова після катастрофи. Не крик, не риторика – а деформована, стиснута, але жива мова вцілілого.
Пауль Целан – поет із Чернівців, голос після Голокосту
Пауль Целан (1920–1970) народився в Чернівцях – місті, де ідиш, румунська, німецька і українська звучали одночасно. Він писав по-німецьки, хоч ця мова була також мовою катів, які знищили його родину. Батьки Целана загинули в нацистських таборах. Ця втрата стала невигойною – і центральною для всього, що він писав.
У 1960 році поет отримав найвищу літературну нагороду Німеччини – премію імені Георга Бюхнера. Його вірш «Фуга смерті» (Todesfuge) вважається одним із найважливіших текстів про Голокост у світовій літературі. Критики й досі сперечаються: чи взагалі можливо передати пережите мовою? Целан відповідав на це запитання не теоретично, а кожним рядком.
Поет прожив решту життя в Парижі. Апокаліптичний жах пережитого і глибока самотність не відпускали його. У 1970 році він кинувся з мосту Мірабо в Сену. Йому було 49 років. Його вірші лишилися – як рана, яка не загоюється, і як свідоцтво, яке не можна замовчати.