Дві тисячі кілометрів шляху, 53 учасники знімальної групи та шість діб чистого екранного часу — саме таку ціну заплатила команда ДС «Калуське міське телебачення» за створення першої в історії міста художньої стрічки «Невигадана Різдвяна історія». Процес виробництва тривав напружений місяць, протягом якого телевізійники та аматори не лише досконало опанували творчу спадщину Миколи Гоголя, а й здійснили справжні логістичні подвиги: розшукали унікальну карету та автентичне взуття кінця XVIII століття. Унікальність проєкту підкреслює і акторський склад, де пліч-о-пліч зіграли фіналісти талант-шоу, відомі керівники міста та навіть священнослужитель.
Від талант-шоу до кіномайданчика
Ідея екранізації народилася не в кабінетах, а на сцені — під час фіналу конкурсу «Калуш має таланти», що відбувся 26 грудня. Оскільки попереду майоріли затяжні новорічно-різдвяні свята, організатори прагнули створити продукт, який би став окрасою зимових вечорів для мешканців громади. Тринадцять фіналістів конкурсу горіли бажанням спробувати себе в новому амплуа, тож колектив міського телебачення, відчуваючи відповідальність за здійснення мрій своїх підопічних, взяв на себе амбітну місію кіновиробників.
Вибір сюжету був майже миттєвим та одностайним — безсмертні «Вечори на хуторі біля Диканьки». Директор КМТ Віталій Крохта зазначає, що пропозиція зйомок стала певним викликом, але бажання винагородити учасників шоу за їхню працю переважило всі сумніви. Для багатьох аматорів цей місяць перетворився на суцільне свято, хоча працівникам телебачення доводилося віртуозно поєднувати знімальний процес із безпосередніми професійними обов’язками, демонструючи чудеса тайм-менеджменту.
Проте творче бачення майбутнього шедевра стало каменем спотикання між співорганізаторами — КМТ та ПК «Мінерал». Працівники культури наполягали на форматі легкого мюзиклу, тоді як телевізійники, прагнучи максимальної якості, відстоювали ідею повноцінного художнього фільму. В результаті гарячих дискусій було досягнуто консенсусу: команда зобов’язалася відтворити атмосферу гоголівського твору максимально точно, наблизившись до класичної екранізації, але з унікальним калуським колоритом.
Цей етап підготовки став фундаментом для подальшої роботи, адже чітке розуміння жанру дозволило структурувати хаотичний творчий процес. Команда розписала сценарій похвилинно, переглянула всі існуючі версії фільму, щоб уникнути кліше та знайти власні художні рішення. Такий ретельний підхід до планування, характерний для професійних студій, став запорукою того, що аматорський проєкт не перетворився на хаос, а набув рис справжнього кіномистецтва.
Виклики виробництва: полювання на сніг та реквізит
Першою перепоною на шляху до створення зимової казки стала, як не парадоксально, сама зима, а точніше — її відсутність. Виїхавши на перші натурні зйомки, режисерська група зіткнулася з невблаганною реальністю: замість кучугур снігу в лісі зеленіла трава. Режисер стрічки Руслана Овсієнко згадує, що пошуки засніжених локацій перетворилися на справжній квест, який значно розширив географію зйомок. Автомобіль директора КМТ намотав тисячі кілометрів, курсуючи областю в пошуках ідеальної зимової картинки, необхідної для достовірності кадру.
Не менш драматичною виявилася епопея з пошуком історичного реквізиту, особливо карети для Цариці. Руслана Овсієнко категорично відкинула пропозицію використати звичайну відкриту бричку, наполягаючи на статусному транспорті. Після тижнів безрезультатних пошуків у весільних салонах Івано-Франківська, удача посміхнулася кіноробам у Тисменицькому районі. Власники раритетного екіпажу, дізнавшись про мету оренди, погодилися доставити його в Калуш, а телевізійники навіть зуміли вмовити колоритного кучера знятися в епізоді.
Окрема історія стосується взуття головної героїні, яке є сюжетоутворюючим елементом твору. Первинний задум використати сучасні фіолетові черевички на підборах був відкинутий задля збереження історичної правди — триста років тому таке взуття не носили. Команді довелося перезнімати всі сцени з черевичками, коли вдалося знайти пару, візуально наближену до моди XVIII століття. Подібні зусилля довелося докласти і для пошуку діадеми: після відмов у всіх салонах міста, необхідний аксесуар позичила «Міс Чарівність-2010» Тетяна Яльницька.
Такі деталі, як автентичне взуття чи справжня карета, можуть здатися дрібницями, але саме вони формують тканину фільму, змушуючи глядача повірити в реальність подій. Логістичні виклики лише згуртували команду, перетворивши знімальний процес на спільну пригоду. Кожен знайдений артефакт сприймався як маленька перемога над обставинами, додаючи ентузіазму виснаженим акторам та технічній групі.
Акторський склад: метаморфози чиновників та аматорів
Кастинг фільму став унікальним соціальним експериментом, що об'єднав на одному майданчику різні верстви населення. Головні ролі Оксани та Вакули дісталися переможцям талант-шоу — Ангеліні Созіній та Юрію Бойку, а роль маленького хлопчика виконав володар номінації «Вибір КМТ», який для натхнення навіть виліпив фігурки героїв з пластиліну. Проте справжньою родзинкою стали «дорослі» ролі, які приміряли на себе працівники телебачення та відомі в місті особистості, розкриваючи несподівані грані своїх талантів.
Справжньою сенсацією стала участь директора КП «Калушавтодор» Миколи Барченка. Дізнавшись про намір вирізати зі сценарію культову сцену, де Пацюк (у тексті — Щур) їсть літаючі вареники через відсутність фактурного актора, він емоційно вигукнув: «То не треба шукати чорта, у кого чорт — за плечима!». Його згода на зйомки в розпал виборчого процесу та блискуче виконання ролі обіцяють стати одним із найяскравіших моментів стрічки, доводячи, що харизма керівника діє і через об'єктив камери.
Не відставав у перевтіленнях і депутат міської ради та директор КМТ Віталій Крохта, який дебютував у ролі козака Чуба. Спочатку плануючи зіграти сільського голову, він зрештою перевтілився у батька головної героїні, ставши практично невпізнанним у гримі. Яскравий образ Чорта втілив Юрій Барна, який завдяки своєму досвіду в церковному театрі та природному гумору став душею компанії, а роль Ддяка виконав журналіст Ігор Мудрик, чиї габарити дозволили йому легко поміщатися у мішок, як того вимагав сценарій.
Особливої уваги заслуговує роль самої режисерки Руслани Овсієнко, яка згадала своє дівоче прізвище — Король — і зіграла Царицю. Поєднувати керування процесом та гру в кадрі було надскладним завданням, яке вона виконувала в режимі «сам собі режисер». Цей калейдоскоп облич, від священика о. Миколи Данова до місцевих чиновників, створив неповторну хімію на екрані, доводячи, що щирість аматорів часто перевершує професійну техніку.
Технічні секрети та магія кадру
Унікальність «Невигаданої Різдвяної історії» полягає також у технічному мінімалізмі — весь фільм знято однією камерою. Глядач навряд чи помітить цей нюанс завдяки титанічній праці операторів, яким доводилося перезнімати кожну сцену безліч разів, змінюючи ракурси та плани для створення ефекту багатокамерної зйомки. Така технологія вимагала абсолютної точності від акторів, які мусили повторювати свої рухи до найменших деталей, щоб уникнути розбіжностей при монтажі.
Атмосферним серцем фільму став відпочинковий комплекс «Садиба», де вдалося відтворити автентичний інтер'єр української світлиці. Протягом кількох днів локація функціонувала як повноцінна кіностудія: тут гримувалися, сварилися, мирилися і фактично жили. Це вимушене «співжиття» трансформувало групу людей у справжню родину, де виникла взаємна симпатія та розуміння з півслова, що є критично важливим для успіху будь-якого творчого проєкту.
Актори, більшість з яких ніколи не працювали перед камерою, пройшли експрес-курс акторської майстерності в екстремальних умовах. Вони вчилися відчувати простір кадру, контролювати міміку та працювати в тісних приміщеннях, не виходячи з образу. Помилки були неминучими, але кожна невдала сцена ставала уроком, наближаючи команду до професійного рівня виконання.
Півторагодинна стрічка — це лише вершина айсберга, що приховує тисячі людино-годин кропіткої праці. Відстань між XXI та XVIII століттям вдалося подолати завдяки ентузіазму та любові до своєї справи. Прем’єра фільму, що відбудеться у ПК «Мінерал» та в ефірі КМТ, стане не просто показом кіно, а свідченням того, що спільними зусиллями громада здатна творити власну казку, незалежно від бюджетів та погодних умов.