Новости культуры и искусства

Доріженька додому… Чиста ностальгія Тетяни Кобзар

Рубрика: Изобразительное искусство
Метки:
Среда, 30 августа 2017 г.
Просмотров: 1237

Тетяна Кобзар

    Мистецький світогляд полтавської художниці Тетяни Кобзар ввібрав у себе не лише безпосередню емоцію, багату уяву, спостережливість за деталями повсякденності, але й багаторівневу структуру українських етнічних архетипів як базовий ресурс традиції.

Саме вони спрацьовують у тематично-смисловому полі її картин, визначаючи «режисуру» символічних сцен та промовистість атрибутів. Завдячуючи цьому авторка в єдиному і цілісному «інтуїтивному потоці» розбудовує магічну реальність, викликаючи цілу лавину фольклорних асоціацій та збагачуючи сучасне образотворче мистецтво суб’єктивованими міфотворчими мотивами.

Тетяна Кобзар

    Тетяна Кобзар – уродженка Полтави, має вищу педагогічну та спеціальну художню освіту. За дипломами – художник декоративного оформлення та вчитель образотворчого мистецтва для початкових класів. Малярські навики здобувала синхронно з поетичною творчістю. Її твори публікувалися на сторінках «Літературної Полтавщини», «Молода Громада», інших часописів. 1996 року здобула третє місце на літературно-поетичному конкурсі молодих поетів і бардів «Менестрель – 96». Відтоді ж почала нарощувати активність у живописі. Перші здобутки в цій творчій галузі були суспільно стимульовані 2006 року, коли вона стала дипломантом літературно-мистецького конкурсу ім. В. Малика у номінації «Живопис та монументальна скульптура». Уже через рік Тетяна Кобзар отримала диплом першого місця на виставці-конкурсі ім. М. Башкирцевої, а в 2010 році одна з її картин була відзначена в номінації «Кращий твір року» на Всеукраїнській виставці Національної спілки майстрів народного мистецтва України у Києві. Персональні виставки малярства Тетяни Кобзар з успіхом пройшли у Полтаві, Києві, Львові, Дніпрі, а її твори осідають в багатьох приватних колекціях України та світу.

Тетяна Кобзар

    Всеперемагаючий малярський темперамент, резонанс від виставок стали уже свого роду естетичною інтригою для сучасників. Стильову специфіку творів Тетяни Кобзар журналісти і рецензенти визначають в діапазоні між народною картиною та авторською редакцією неоімпресіонізму. При цьому береться до уваги еволюція творчого поступу мисткині, включно з її виставками 2016-2017 років, на яких відчуваються переміни в самій стратегії живописання. Художниця, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, своє малярство бачить в кореневій структурі національної традиції, натомість не як законсервованих образотворчих жанрів (народних картинок), а як мистецьких форм, що модифікуються під впливом фактору часу та індивідуальності автора.

    Тому два десятиліття творчої активності Тетяни Кобзар потрібно розглядати саме з погляду зрілішання малярської методології, її власних поглядів на «актуальність» чи «неактуальність» свого мистецтва і поняття рамок традиції, гострої «боротьби в собі» за право «залишатися собою», випробовування славою або ж дошкульних сумнівів у тому, кому потрібне її мистецтво, і, зрештою, як же його кваліфікувати. Такий складний психологічний супровід спричиняв і перегляд установок на структуру образності, яка й розрізняє сьогодні її ранній і зрілий періоди. Але те, що було суттю її внутрішніх дискусій, розв’язувалося позитивно на чергових творах і виставках: Тетяна Кобзар зберегла свою унікальність, не розтратила кращих якостей свого міфологічного мислення, і продовжує «черпати» метафізичну речовину з колодязя власної екзистенції.

    Переважна більшість творів художниці 1990-2000-х років своєю образністю та морфологією композиційних елементів тяжіє до системи народного малярства. Фольклорні теми, що становлять основу жанрово-тематичного репертуару, теж відповідають семантичним особливостям цього мистецького феномену. Тетяна Кобзар згадує, що інтерес до традиції їй прищепив батько, а перші її малярські спроби були присвячені краєвидам рідної Полтавщини. Цілісні тематичні групи розпочалися з циклу картин, що виконувалися впродовж трьох років в етнографічній садибі села Тарасівка Оржицького району. Мисткиня дорожить органічним зв’язком з цими місцями, річкою Сулою, мальовничими хатками, просторами. Саме такі базові, знаково-ідентифікаційні пункти безпосередніх вражень від довкілля почали «заселяти» метафоричний простір її полотен. Від картини до картини вибудовувалися питомо авторські ряди фольклорних ремінісценцій Тетяни Кобзар, які уже стали явищем сучасного українського образотворчого мистецтва.

    Художниці властива синкретична природа формально-образного мислення. Це проявляється у тому, що творчий задум є невід’ємним від інтуїтивних, підсвідомо інспірованих, імпульсів візуалізованих метафор, які й розкрилися у множинності композицій і тем. На сьогодні це вже вражаюча за діапазоном колекція «магічно-реалістичних» картин, у яких вгадуються архаїзовані форми і мотиви етнопісенної традиції, над якими домінує ліричне світосприймання авторки.

    Розуміючи традицію в її глибинній духовно-культурній природі, Тетяна Кобзар обирає такі сюжети, які є фрагментами цілісного народно-побутового комплексу з розмаїтими тематичними розгалуженнями. Звичаєва та обрядова складова зближують між собою відповідні мотиви різдвяного, весняно-великоднього, найбільше купальського циклів в єдиному ланцюгу етнічної самобутності українців. Персонажі її картин – козаки і козачки, герої народних ліричних пісень, закохані селянські пари, заквітчані дівчата та їх батьки, що беруть участь в нескладних жартівливо-побутових сценах, наближених до сюжетної лінії славнозвісної п’єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка». Художниця з особливим теплом «оспівує» знані фольклорні теми мовою символів, барв, ритмів, орнаментальних структур. Дійові фабули вона поміщає в вимишлене уявою середовище українського села з «козацьким родоводом», де все «співає»: яри і горбки, гаї та річки, хатки і церкви. Уквітчані віночками красуні-дівчата та парубки у шароварах ховаються від стороннього ока, прокладаючи стежини свого сімейного щастя, а десь поруч гомінка сільська спільнота в середовищі розкішної природи «тче» нові фрагменти нескінченного обрядодійного «полотна»… Семантична канва цього образно-асоціативного потоку додає авторці сміливості «виходити з берегів» реальності, спонукаючи до гіперболізації та містифікації тих чи інших зображень або сцен. У деяких композиціях Тетяна Кобзар успішно поєднує сюжет з орнаментальними комплексами, досягаючи тієї міри магічності, яка є співзвучною співаному фольклору.

    Як це притаманно народній картині, пластичний ключ творів зі стилізацією «під примітив» спричиняє виразне фольклорне відлуння, що в даному випадку відповідає світоглядно-смисловій програмі творчості мисткині. Саме в цій заданості зусиль Тетяна Кобзар здобула свої перші успіхи на розмаїтих виставках і конкурсах, розширюючи жанрово-тематичний діапазон своїх полотен та збагачуючи символьно-асоціативну палітру виражальних засобів. Більше того, полтавська художниця розвинула такі риси малярства, коли традиційний жанр знову став актуальним, а створені ліричні образи в цікавий спосіб проектуються на сучасність. Чимало з її творів можуть сприйматися як візитівки етнокультурної своєрідності України, долучаючись до інших унікальних явищ національного мистецтва, зокрема творчості майстрів петриківського розпису, Катерини Білокур, Марії Примаченко, Параски Хоми, Анастасії Рак, Івана Сколоздри, Анни Гарбуз (українки з Канади) та інших видатних мистців. Персональні виставки в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» у Києві, Полтавському краєзнавчому музеї ім. В. Кричевського, Полтавському літературно-меморіальний музей І. Котляревського, Полтавському літературно-меморіальний музей В. Короленка, Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця», палаці Кирила Розумовського у Батурині,  в Галереї образотворчого мистецтва Лубенського краєзнавчого музею, в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України у Львові та в інших престижних музейних інституціях контекстуалізували картини Тетяни Кобзар щодо відповідного ареалу мистецьких явищ.

    Тетяна Кобзар позиціонує себе як професійну художницю, що розвиває цю стильову (неопримітивістську) концепцію сучасного малярства. Водночас її непокоїть те, що деякі сучасники скептично ставляться до народного малярства, нерідко трактуючи його як «дитячу забавку». «Часто відчуваєш моральне приниження як майстра. Не розуміють, що таке «народне», – з тривогою зазначає вона. Тим не менше, в авторській редакції Тетяни Кобзар поняття народного якби розчиняється в оригінальній методології живописання, яка розвивається та конфігурується з іншими мистецькими феноменами XX – початку XXI століття. Про це, зокрема, свідчать її твори 2010-х років, коли з «магічного реалізму» виокремилася та активізувалася неоекспресіоністська парадигма уже в іншій структурі художньої образності. Здається, що з цією новою тенденцією відкрилася ще інша, непізнана, грань малярського темпераменту мисткині, підтверджена емоційно піднесеним почерком письма та глибиною ствердження власної екзистенції в еквіваленті пластики, фактури і кольору. Новим картинним рядом з квітковими мотивами художниця уже зацікавила мистецькі галереї та салони в Україні та поза її межами, а її виставки «Експресія» та «Сонячний Прованс. Мелодії Франції» з успіхом були показані у Вінниці, Полтаві та інших містах.

    А ще далі Тетяна Кобзар робить черговий творчий крок, входячи в діалог з мистецькими явищами поза розмежованими кордонами європейського простору і культурних традицій. Сьогодні вона розпрацьовує тему «культурної дипломатії», сміливіше зіставляючи свою чуттєвість з універсальними ідеями малярства. Цікаво, що ця ідея якби солідаризується з її ж етнонаціональною творчою програмою: сонце, культ Жінки і Любові, чистих почуттів, лелеки і соняхи, історична пам’ять і метафізика рідної землі тепер знаходяться в єдиному арсеналі ціннісних посилів, якими авторка звертається до людей та людських спільнот морально розбалансованої епохи. Пізнаючи містичну силу Дерева Життя та інших архетипів з генетичного фонду народу Тетяна Кобзар продовжує відстоювати Гармонію і дарувати сучасності свою внутрішню сонячність.

Роман ЯЦІВ, кандидат мистецтвознавства,

проректор з наукової роботи

Львівської національної академії мистецтв,

заслужений працівник культури України 

 

  

Поделитесь в соцсетях:

Оставьте комментарий! (комментарий появится после модерации)

Не регистрировать

Премодерация - комментарии проходят проверку.

Укажите email и пароль.
(Если Вы хотите зарегистрироваться Вам нужно будет подтвердить еmail.)



(обязательно)