
Мистецтво має особливу силу — воно здатне зберігати пам'ять народу краще за будь-які хроніки. Документальний фільм «Наїв вільний» Українського Дому стає своєрідним мостом між сучасністю та глибинними традиціями українського народного мистецтва. Режисерка Галина Ключковська створила візуальну оповідь про унікальну колекцію Миколи Бабака, яка налічує понад 300 творів народної творчості.
Дивитись фільм «Наїв вільний» онлайн:
Виставка «Наїв вільний» — відкриття для широкої публіки
Експозиція в Українському Домі стала першою в історії України настільки масштабною презентацією наївного мистецтва. Понад 300 робіт відкривають нові горизонти розуміння народної творчості, демонструючи багатство української візуальної культури.
Організатори проєкту — Український Дім та Фонд Миколи Бабака — створили унікальну можливість для глядачів зануритися у світ інтуїтивного мистецтва. Виставка розкриває глибинні пласти національної ідентичності через призму народної творчості.
Унікальна колекція народного мистецтва — спадщина століть
Колекція художника Миколи Бабака відкриває перед глядачами зворушливий світ українського наївного мистецтва. Як зазначав відомий мистецтвознавець Дмитро Степовик: «Народне мистецтво — це душа нації, виражена в найчистішій формі». Саме така філософія пронизує весь фільм «Наїв вільний».
Експозиція демонструє три ключові напрямки традиційної української творчості:
- Українську народну картину з її яскравими сюжетами
- Народну ікону як вираз релігійного світогляду
- Сільську фотографію — документальну пам'ять про минуле
Кожен твір у колекції — це автентичний відбиток народної душі, вільний від академічних канонів. Український примітивізм розкривається тут як мистецтво чистого серця та інтуїтивного розуміння краси.
Феномен хатньої ікони — віра простими мазками
Народна ікона займає особливе місце в українській культурі. На відміну від канонічного іконопису, хатня ікона створювалася сільськими майстрами для власних домівок. Ці твори вражають своєю щирістю — святі лики виринають із темряви століть, несучи в собі живу віру українського селянства.
Мистецтвознавець Олександр Найден, один із героїв фільму, розповідає про унікальність цього явища: народні іконописці не копіювали візантійські зразки, а створювали власну інтерпретацію сакрального мистецтва. Це був справжній народний іконопис — демократичний, доступний, пронизаний етнічними особливостями.
Народна картина — дзеркало українського буття
Яскраві народні картини притягують погляд своєю безпосередністю. Сільські художники зображували те, що їх оточувало: природу, побут, історичні події. Ці твори стали своєрідним дзеркалом традиційної української оселі, де поєднувалися повсякденне життя, релігійні вірування та естетичні уявлення.
Художник і директор музею Івана Гончара Петро Гончар підкреслює: народна картина була особливо популярна в українських селах через свою доступність і зрозумілість. Вона не потребувала спеціальної освіти для сприйняття — кожен селянин міг прочитати її як відкриту книгу.
Сільська фотографія — застигла пам'ять поколінь
Сільська фотографія з колекції розкриває ще один пласт народної культури. Старі знімки зберігають миті давно минулих днів, розповідаючи історії простих людей. Ці візуальні документи відображають макрокосм традиційного українського життя — від весільних обрядів до щоденного побуту.
Кожна фотографія несе в собі послання про цінність людського життя, про важливість родинних зв'язків, про красу простоти. Це автентична хроніка українського села, яка доповнює картину народного мистецтва.
Збереження культурної спадщини — місія сучасності
Фільм «Наїв вільний» поставив важливе питання: яка роль народного мистецтва у збереженні нашої пам'яті? Відповідь криється в самій природі цієї творчості — вона є живим зв'язком між поколіннями, носієм генетичної пам'яті народу.
Як зазначав філософ Іван Огієнко: «Мистецтво — це мова душі народу». Українське наївне мистецтво говорить цією мовою особливо виразно, передаючи не лише естетичний досвід, а й систему цінностей, світогляд, духовні орієнтири.