Вона написала пост у Facebook о пізній годині. Просто, без вступу: «Розігруємо мене в оренду на один робочий день». За кілька днів під цим постом зібралось майже 600 000 гривень.
Це не кліпова новина з лічильником донатів. Це історія про жінку, яка на п'ятому році повномасштабної війни знайшла в собі щось, чого не могла купити жодна платформа і жоден алгоритм: себе саму – як ресурс, як послугу, як людину, яка вміє абсолютно все.
Вона не просила. Вона пропонувала.
Леся Литвинова – волонтерка, мати п'ятьох дітей, колишній режисер-документаліст, медик із досвідом у паліативній допомозі, людина, яка служила у військових лавах. Звати її в паспорті Олександра Коваль – але всі знають як Лесю. І 73 тисячі підписників у Facebook знають: коли вона щось пише, варто читати до кінця.
У своїй лотереї вона запропонувала не iPhone, не відпустку в Карпатах, не кошик з сиром. Вона запропонувала себе. Конкретно: один робочий день, з 9:00 до 18:00. Перелік того, на що вона здатна за цей день, зайняв дев'ять пунктів із підпунктами – і читався як резюме якоїсь надлюдини з іншої планети.
Догляд за лежачими хворими. Робота з респіраторною технікою, інфузоматами, відсмоктувачами. Ін'єкції, крапельниці, обробка пролежнів. Повноцінна няня для дітей будь-якого віку – з власним досвідом п'ятьох. Написання текстів до 20 000 знаків. Водій на своїй машині – з дитячим кріслом і клітками для котів і собак. Навчання першої домедичної допомоги за протоколом ТССС. Шашлик на природі – м'ясо, мангал і шампури за її рахунок.
Пункт шостий – просто «бути блискавичником»:
«В мене можна плакати, кричати, виливати образи на світ і близьких. Можу слухати, можу відповідати, можу просто обіймати. Останнє у мене виходить добре – обіймаюсь я завжди щиро і тепло», – написала вона.
Ціна одного «квитка» – 50 гривень
Правило було просте до геніальності: кожні 50 гривень – один «квиток» у лотерею. Гроші йшли на допомогу пораненим. Переможців двоє: один – за рандомайзером, інший – за найбільшим донатом.
Найбільший донат склав 1000 доларів. Від аноніма. Рандомайзер обрав Маргариту Мудрик.
«Ви зробили неможливе, зібравши майже 600 000 гривень», – написала Леся після розіграшу 14 травня 2026 року. Це майже 20 апаратів ВІРАР. Або два апарати штучної вентиляції легень. Для когось – буквально – різниця між життям і смертю.
Пост «розлетівся дуже активно». Прийшло багато нових людей. І тоді сталося те, що відбувається з кожною справжньою вірусною історією: люди почали ділитися не заради донату – а заради самої Лесі.
Психологи називають це «ефектом справедливого обміну»: ми значно охочіше даємо гроші тоді, коли людина пропонує щось у відповідь – навіть якщо нам це ніколи не знадобиться. Леся інтуїтивно вбудувала цей механізм у свою лотерею, навіть не думаючи про поведінкову економіку.
Хто така Леся – і чому це важливо
З 2014 року вона не займається нічим, окрім БО «БФ "СВОЇ"». Співзасновник, фандрайзер, керівник паліативної програми, і, як вона сама пише, «прибиральниця».
«Але, на щастя, в фонді я не сама. Зі мною працюють найкращі люди в світі. Абсолютно без перебільшення. Бо займатись паліативом - складно. Емоційно складно. Хоча ніде більше немає такого яскравого, такого чесного і такого щирого життя, як на останньому його відрізку.»
Фонд має ліцензію на медичну діяльність – це офіційний заклад охорони здоров'я, не просто волонтерська ініціатива.
Паліативна програма фонду – це система, де людина з важким діагнозом отримує вдома все: від консультації лікаря до апарату ШВЛ. Бо, як каже Леся, «якщо є можливість жити вдома – треба жити саме там». Паралельно фонд допомагає оплачувати системи остеосинтезу для поранених – металоконструкції для зламаних кісток, які держава досі закуповує в недостатній кількості.
Леся служила у війську. Повернулась і «підхопила» програму допомоги пораненим – вже в готовому вигляді, через півтора року після її старту. Вона не розповідає про це як про подвиг. Просто факт біографії.
Чотири роки війни. І люди не здаються.
На п'ятому році повномасштабної війни цифри вражають і тиснуть одночасно. За даними ООН, 2025 рік став найсмертоноснішим для цивільних з 2022-го: 2 514 вбитих, 12 142 поранених – і це лише верифіковані дані. Кількість жертв серед цивільних зросла на 31% порівняно з 2024 роком. ukraine.ohchr
Але українці не стали давати менше. Три найбільші фонди – United24, «Повернись живим» і Фонд Притули – зібрали у 2025 році 105,9 мільярда гривень: на 37% більше, ніж за три попередні роки разом. Щомісяця українці донатять у середньому 2,95 мільярда гривень. Середній донат – 392 гривні. Не мільйони від мільярдерів. Сотні від звичайних людей. ukrinform
74% українців долучались до волонтерства після 24 лютого 2022 року. Але до 2024 року ця цифра впала до 27%. Люди втомлюються. Ресурс скорочується. 59% волонтерів відчувають, що їхній ресурс «зменшується або закінчується». І все одно – продовжують. volunteer
Це вже бачили в історії. Але не так.
Під час Другої світової у США жінки здавали кров, збирали метал і купували «військові облігації» – папірці, які перетворювали звичайні заощадження на зброю для фронту. Фраза «купи облігацію – допоможи солдату» стала культурним кодом цілого покоління. Але там була держава з пропагандистським апаратом. Тут – одна жінка з Facebook-сторінкою.
Дальня аналогія – флорентійські гільдії епохи Відродження, де майстер міг «заставити» свій час і вміння як гарантію. Або японська практика кіфу – добровільного дарування навичок громаді. Леся, звісно, не думала про це. Вона просто написала пост.
Але саме в цьому і є сила: коли людина робить щось природно – це розлітається далі, ніж найкращий маркетинговий план.
«Знайти, що ще ти можеш віддати – це абсолютно нормально»
Леся написала в кінці свого поста одну фразу, яку варто перечитати двічі:
«Насправді, ми всі вкладаємось в спільну справу хто чим може. Хтось часом, хтось грошима, хтось знаннями, хтось здоров'ям, хтось життям. Знайти що ще ти можеш віддати - це абсолютно нормально. І радіти тому, що не тільки просиш гроші, а й намагаєшся чимось їх відпрацювати - теж нормально».
Ця фраза – не заклик і не гасло. Це констатація факту від людини, яка пройшла через все: паліатив, службу, втрату, відбудову. Вона знає, що таке «хтось жертвує життям» – не як метафора.
Її розуміння волонтерства виросло з паліативного досвіду. «Ні, ми не впевнені, що "завтра" у нас буде. Але це не скасовує того, що у нас є "сьогодні". І те, яким це "сьогодні" буде, залежить від наших зусиль і бажання жити». Це не мотиваційний цитатник. Це спосіб жити.
Вона вже готує наступну лотерею
Щопонеділка о 20:00 на сторінці Лесі стартує нова благодійна лотерея. Кожного разу – нові речі, нові умови, нові переможці. Але той самий принцип: прозорість, рандомайзер, скріни в коментарях.
Якщо ви дочитали цю статтю до кінця – ви вже знаєте, чому це варто підтримати. Не тому, що «треба». Тому що 600 000 гривень за один пост від однієї людини – це доказ того, що сенс і довіра ще існують.
Зайдіть на сторінку Лесі Литвинової у Facebook – facebook.com/LitvinovaLesya. Підпишіться. Поставте лайк. Візьміть участь у наступній лотереї. Або просто переведіть суму однієї кави – вона сама написала, що навіть 5 гривень «поза межами лотереї» – вже величезна допомога.
Бо на п'ятому році війни найдефіцитніший ресурс – не гроші. Не зброя. Не апарати ШВЛ.
Найдефіцитніший ресурс – люди, які не здались.
Фонд БО «БФ "СВОЇ"»: допомога пораненим та паліативна програма. Усі збори – прозоро, з підтвердженнями.
