Національний музей декоративного мистецтва України представляє унікальну виставку «Авангард. Освіта. Межигірський керамічний технікум», присвячену революційному експерименту в художній освіті міжвоєнної доби. З 24 жовтня 2025 до 15 січня 2026 року відвідувачі побачать понад 80 керамічних творів, створених у стінах легендарного Межигірського керамічного технікуму — навчального закладу, де учні Михайла Бойчука поєднали монументальне мистецтво з народними традиціями. Експозиція «Авангард. Освіта. Межигірський керамічний технікум» стала частиною масштабного міжмузейного фестивалю «Авангард. Київфест. 2025» і розкриває маловідому сторінку української культури 1920–1930-х років.
Межигірський технікум — лабораторія мистецьких ідей
У 1920-ті роки, коли Європа переживала розквіт авангардних течій, на київських околицях виникла своя унікальна мистецька лабораторія. Межигірський керамічний технікум став місцем, де теорія зустрілася з практикою, а традиційне гончарство — з революційними ідеями монументалізму. Цей навчальний заклад існував недовго, але встиг стати легендою української мистецької освіти.
Технікум очолювали художники-бойчукісти — послідовники Михайла Бойчука, чия монументальна школа прагнула відродити велич давніх фресок і поєднати її з сучасним світоглядом. Іван Падалка, Василь Седляр, Оксана Павленко та інші майстри не просто викладали — вони створювали нову філософію творчості. «Творчий синтез техніки і мистецтва» — цей девіз відображав сутність їхнього підходу, де художня кераміка перетворювалася на монументальне висловлювання.
Студенти технікуму отримували не лише технічні навички роботи з глиною та емаллю. Вони занурювалися у світ народних традицій, вивчали давні зразки української майоліки, але водночас експериментували з новаторськими формами та композиціями. Тут панував дух творчої свободи. Навчальний процес будувався на діалозі, а не на авторитарному диктаті викладачів.
Бойчукізм у керамічному матеріалі — від фрески до глини
Монументальна школа Михайла Бойчука відома передусім фресковими розписами, але в Межигір'ї її принципи знайшли втілення в керамічних виробах. Як перенести масштаб і величність монументального живопису на глиняну форму? Художники-педагоги вирішували це питання, створюючи великі декоративні панно, скульптурні композиції та функціональні предмети із виразною пластикою.
Бойчукісти тяжіли до лаконічних форм, чистих ліній і стилізованих образів, що нагадували давньоукраїнське та візантійське мистецтво. Їхня естетика базувалася на ідеї синтезу — об'єднання мистецтва з життям, високого з народним, духовного з утилітарним. У керамічних роботах межигірських майстрів ці принципи втілювалися через виразні силуети, ритмічні орнаменти та обмежену, але насичену кольорову палітру.
Студентські роботи демонструють глибоке розуміння матеріалу. Глина не просто формувалася — вона «дихала» ідеєю. Кожна ваза, кожне панно несли печатку монументального мислення, масштабності задуму. Це не була прикладна творчість заради декору. Це було мистецтво з великої літери.
Виставка як дзеркало епохи — що побачать відвідувачі
Національний музей декоративного мистецтва України є єдиним закладом, який зберігає найбільшу колекцію робіт Межигірського технікуму. Понад 80 експонатів — це керамічні панно, скульптури, посуд, плитки з унікальними розписами. Кожен предмет розповідає свою історію про те, як творча молодь 1920-х осягала секрети майстерності під керівництвом видатних наставників.
Виставка побудована так, щоб відвідувач міг простежити еволюцію художніх прийомів та педагогічних методів. Ранні студентські вправи поруч із досконалими творами випускників. Експериментальні зразки, де шукали оптимальні поєднання форми і декору. Роботи самих викладачів, які демонстрували, як має виглядати зріла майстерність.
Особлива увага приділена контексту епохи. Експозиція здійснюється за участі Національного художнього музею України та Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, що дозволило показати широку панораму українського авангарду. Відвідувачі побачать, як ідеї бойчукізму перегукувалися з театральними пошуками Леся Курбаса, з архітектурними новаціями конструктивістів, з графічними експериментами того часу.
Освіта як передача вогню — філософія межигірської школи
Що означало навчатися в Межигір'ї у 1920-ті? Це був не стандартний курс лекцій і практичних занять. Це був процес трансформації, коли студент ставав співавтором педагога, а майстерня перетворювалася на творчу комуну. Художники-бойчукісти передавали не лише техніку — вони передавали світогляд.
Михайло Бойчук вважав, що мистецтво має бути народним і монументальним одночасно. Воно мусить говорити з глядачем мовою великих форм, але залишатися зрозумілим і доступним. Ця філософія визначала методику викладання у технікумі. Студенти вивчали українське народне мистецтво не як етнографічний матеріал, а як живе джерело творчого натхнення.
Вони копіювали давні зразки майоліки з Опішного та інших осередків традиційної кераміки, але не зупинялися на імітації. Завдання полягало в тому, щоб зрозуміти внутрішню логіку народної форми, а потім створити щось нове, сучасне, але органічно пов'язане з традицією. Цей метод можна назвати «творчою реінтерпретацією спадщини».
Заняття часто відбувалися не в аудиторіях, а просто неба, біля гончарного круга чи печі для випалу. Викладачі працювали поруч зі студентами, демонструючи кожен етап процесу. Критика була конструктивною, а атмосфера — змагальною в доброму сенсі. Творча молодь прагнула не просто засвоїти ремесло, а створити власний художній почерк.
Трагічний фінал і культурна спадщина
Межигірський керамічний технікум проіснував недовго. Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років радянська влада почала наступ на авангардні течії, оголосивши їх «формалістичними» та «буржуазними». Бойчукізм потрапив під особливо жорсткі репресії. Михайла Бойчука та багатьох його учнів було заарештовано й розстріляно у 1937 році під час Великого терору.
Технікум закрили, його збірку частково знищили, частково розпорошили по різних закладах. Те, що збереглося, стало безцінним свідченням короткочасного, але яскравого розквіту української мистецької думки. Фондова збірка Національного музею декоративного мистецтва — це фрагменти втраченого світу, де мистецтво і освіта були нерозривно пов'язані з ідеєю національного відродження.
Сьогодні, майже сто років потому, ми можемо оцінити масштаб того експерименту. Межигірський технікум довів: традиційні народні форми здатні стати основою сучасного монументального мистецтва. Синтез мистецтва і ремесла можливий не на рівні компромісу, а на рівні нової якості. Художня освіта може бути не муштрою, а творчим діалогом.
Чому варто побачити цю виставку
Експозиція «Авангард. Освіта. Межигірський керамічний технікум» — це не просто демонстрація музейних експонатів. Це розповідь про те, як мистецтво може змінювати суспільство, починаючи з освіти. Про те, як традиції і новаторство не суперечать одна одній, а взаємозбагачуються. Про те, що навіть у найскладніші історичні періоди люди здатні творити красу і передавати знання.
Відвідувачі виставки побачать унікальні зразки художньої кераміки, які поєднують архаїчну монументальність з авангардною сміливістю. Декоративні панно з біблійними та народними сюжетами. Посуд, де кожна лінія і кожна кольорова пляма продумані як частина загальної композиції. Скульптури, що нагадують давні ідоли, але виконані в дусі 1920-х років.
Це рідкісна можливість доторкнутися до спадщини бойчукістів — художників, чиї імена довго замовчувалися, а творчість заборонялася. Виставка відбувається в рамках фестивалю «Авангард. Київфест. 2025», який об'єднує різні музейні інституції для цілісного показу українського авангарду міжвоєнної доби. Тож відвідувачі зможуть не лише побачити керамічні шедеври, а й зрозуміти їх місце в широкому контексті культурних процесів того часу.
Практична інформація для відвідувачів
Де: Національний музей декоративного мистецтва України, м. Київ, вулиця Лаврська, 9, корпус 29 (територія Києво-Печерської лаври).
Коли: з 24 жовтня 2025 року до 15 січня 2026 року.
Офіційна сторінка музею у Facebook: https://www.facebook.com/DecArtMuseum