Пропонуємо подивитися цікаве та пізнавальне відео у 45 хвилин з Юрієм Мельничуком, майстром народної творчості та експертом української народної вишивки та костюма. Юрій Мельничук продемонструє традиційне вбрання різних регіонів України та розповідає про їх особливості.
Юрій Мельничук обіймає посаду заступника генерального директора з науково-фондової роботи у Музеї Івана Гончара, дослідник та майстер народної вишивки.
Відео з передачі "Ціна свободи" на телеканалі "ТВі" від 03.01.2015
Особливості українського традиційного одягу
- Символізм та обереговість: Вишивка та елементи одягу мали не лише декоративну, а й сакральну, захисну функцію. Кожна деталь (вишивка на рукавах, подолі, манжетах) слугувала оберегом.
- Шаровість: Одяг вдягався пошарово ("ярус за ярусом"), що мало сакральне значення, гармонізувало та балансувало людину за принципом "золотого перетину".
- Матеріали: Використовувалися домоткані полотна (льон, коноплі), вовняні тканини, а також фабричні матеріали (перкаль, оксамит, репс), які були ознакою заможності.
- Колір як оберіг: Червоний колір домінував у весільному та святковому одязі, оскільки вважався потужним оберегом, що притягує енергію.
Весільне вбрання та обряди
- Функція одягу: Весільне вбрання не лише вказувало на статус нареченої, але й слугувало своєрідним "паспортом" для впізнавання на тому світі (одяг вдягали тричі: на весілля, через тиждень до церкви та в домовину).
- Складові весільного костюму (на прикладі Полтавщини):
- Сорочка: натільний одяг ("білизна") з обереговою вишивкою.
- Плахта: поясне вбрання (буває "станок" з розрізом спереду та "повна з крилами").
- Запаска: прямокутний шматок тканини, що закриває розріз плахти.
- Плетений пояс: еластичний пояс, виготовлений методом перебору ниток, часто з "очима" (кутасиками) як оберіг.
- Керсетка (карасетка): нагрудний одяг з дорогих тканин (оксамит), що застібався на гаплики.
- Намисто: обов'язковим було червоне коралове намисто, навіть у бідних сім'ях (складалися "хоч так").
- Дукач: сакральна срібна прикраса на грудях, сильний оберіг. Міг бути виготовлений ювеліром або зроблений з монети (дуката, рубля).
- Головний убір: формувався поетапно (зачіска, шовкова хустка, стрічки-бинди, вінок).
- Весільний вінок:
- Робився зі штучних матеріалів (папір, пір'я, вербова стружка), оскільки живі квіти швидко в'януть, що символізувало швидке згасання любові.
- Був важким і незручним ("щоб другий раз не хотілося заміж").
Регіональні особливості (огляд)
Західне Полісся (Рівненщина):
- Одяг: льняна вишита сорочка, вовняний смугастий літник (спідниця), полотняний фартух, коротка безрукавка.
- Головний убір: складні конструкції (намітка, "салісоха") з вив'язаними "ріжками"-оберегами.
- Прикраси: скляне намисто.
Черкащина (Середня Надніпрянщина):
- Одяг: конопляна сорочка, вишита коричневими нитками (фарбованими дубовою корою — символ сили), спідниця з репсу, довгий гарсет (керсет) з гофрованим верхом.
- Технології: гофрування тканини за допомогою печі та мішка з просом.
- Прикраси: вереміївські дукачі, корали, металеві "пугвиці".
Волинське Полісся:
- Одяг: ткана (не вишита) сорочка з поперечними смугами, спідниця "бальфаник" з дрібними складками, тканий фартух.
- Зачіска: волосся накручувалося на "бублик" (обруч), що формувало основу для головного убору.
- Головний убір: намітка (рушникового типу), яка вимагала спеціального досвіду вив'язування.
- Прикраси: скромне скляне намисто через відсутність жвавої торгівлі.
Полтавщина:
- Одяг: сорочка з тонкого фабричного полотна (перкаль) з пишними рукавами, вишитими гладдю, повна плахта з крилами, вовняна запаска з кишенькою ("карман").
- Прикраси: коралі, дукач, баламути (скам'янілий перламутр), сережки-місяці.
Поділля (Вінниччина):
- Одяг: сорочка, вишита давньою технікою "низь", багата спідниця, підшита оксамитом та червоною тканиною.
- Прикраси: червоне намисто, дукач з маківками, лучка (плетена з бісеру нашийна прикраса).
Чернігівщина:
- Одяг: перкалева сорочка з пишними рукавами, спідниця з нагрудником, вишитий фартух.
- Головний убір: картонний каркас, оздоблений стрічками та штучними квітами.
Гуцульщина (Івано-Франківщина):
- Одяг: сорочка з різнокольоровою вишивкою "низь", дві запаски (задня та передня), хутряний кептар з багатим декором.
- Прикраси: дуже багато — коралове та венеціанське намисто ("пацьорки"), мосяжні хрести, лучки, силянки.
- Головний убір: великі вовняні хустки (червоні — "бренд"), які вив'язувалися "в гуші" (з пишними "помпонами" або "френзлями").
Житомирщина (Волинське Полісся):
- Одяг: сорочка, вишита хрестиком, картата спідниця-літник, фартух з воланом ("шляркою"), коротка безрукавка.
- Прикраси: бурштинове намисто (характерне для Полісся).
- Головний убір: дві хустки (прямокутна "на два роги" та шовкова поверх неї) — спосіб, характерний ще з часів Київської Русі.
Покуття (Івано-Франківщина):
- Одяг: домоткана сорочка з вишивкою низзю, червона обгортка, фартух-запаска, кептар.
- Прикраси: надзвичайно багатий комплекс: венеціанське намисто, дукачі, срібний таляр (Марія Терезія), бісерні силянки, ланцюжки.
- Головний убір: шитий весільний убір на каркасі, прикрашений вовняними кутасиками. Обов'язковий атрибут — золочений барвінок (листочки, вкриті фольгою на меду та жовтку).
4. Головні убори як окремий феномен
- Різноманітність: Існувала величезна кількість типів головних уборів (намітки, очіпки, кибалки, хустки, плати, вінки), які вказували на вік, статус (дівчина/молодиця) та регіон.
- Символізм: Кругла форма вінка символізувала прилучення до небес. "Ріжки" на головному уборі були оберегом.
- Зберігання: Весільний головний убір був унікальним, його не можна було позичати. Він зберігався все життя як пам'ять та запорука щасливого подружнього життя.