Синьо-жовтий прапор України — не просто красиве полотнище, а глибоко символічний державний знак із тисячолітньою історією. За кожним із кольорів українського прапора стоять століття культурних традицій, релігійних вірувань та національного самоусвідомлення. Яку ж таємницю приховують у собі синій та жовтий кольори, що стали символом української державності та незламності національного духу?
Правовий статус державного прапора України
Державний прапор України — синьо-жовте полотнище — є офіційним символом суверенітету та незалежності нашої держави. Історія українського прапора в його сучасному офіційному статусі почалася 24 серпня 1991 року, коли в день проголошення Акту незалежності України, синьо-жовтий прапор був урочисто піднятий над будинком Верховної Ради.
28 січня 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про затвердження Державним Прапором України національного прапора». Остаточно статус державного прапора незалежної України закріпила чинна Конституція України (прийнята 28 червня 1996 року), де в статті 20 розділу І визначено його як «прапор із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів».
На вшанування багатовікової історії української державності та державної символіки незалежної України встановлено офіційне державне свято — День Державного Прапора України, який із 2004 року відзначається щорічно 23 серпня. У 2008 році вперше відбулася урочиста церемонія підняття Державного Прапора України на Майдані Незалежності.
Духовні витоки синього та жовтого кольорів
Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася на межі багатьох тисячоліть. Походження прапора України сягає найдавніших часів, коли поєднання жовтого та синього (блакитного) кольорів закріпилося в пам'яті народу ще з часів поклоніння сонцю і небу. Ці кольори стосувалися духовних складових, відображаючи віру наших пращурів.
У «Велесовій книзі» ІХ ст. знаходимо згадку: «Дажбог на струзі своєму був у сварзі премудрий, яка синя». Аналогічне підтвердження знаходимо й на князівських знаках. Наприклад, на кістяній пластинці, що належала Святославу Хороброму, з одного боку вирізані символи сонця і неба, з іншого — символ володіння (землі, князівства, країни) — Ворота.
Після прийняття християнства символіка кольорів українського прапора наповнилася новим релігійним змістом. Жовтий колір став символізувати сонце, Творця, Бога-сина, божественність, торжество віри й асоціюється з німбом Христа. Блакитний вважається кольором Христа. Синій символізує небо, божественну мудрість, нескінченність, синій — колір Цариці Небесної Діви Марії.
Звернувшись до наших давніх літописів, бачимо, що образ Покрови Пресвятої Богородиці став глибоко шанованим у Русі-Україні з часів Володимира Великого. Прийнявши християнську віру, Володимир збудував у Києві Десятинну церкву Пресвятої Богородиці, відобразив її символ у своєму князівському знаку, заповів її образ як оберіг для держави і наступних поколінь.
Синьо-жовта символіка в українській сакральній архітектурі
Релігійна символіка кольорів українського прапора завжди була присутня в давніх українських храмах. Це добре видно на прикладі київського собору Святої Софії — Мудрості Божої, збудованого Ярославом Мудрим на початку ХІ ст. У зеніті центрального купола бачимо монументальне мозаїчне зображення напівпостаті Христа-вседержителя в блакитному плащі. У склепінні сяючого золотисто-жовтого головного вівтаря — величну постать «Марії Оранти» — Богородиці, яка молиться. На ній — синій хітон.
Такими кольорами вирізняються й інші софійські мозаїчні зображення Спасителя і Богоматері, а також тло орнаменту над постатями святителів. Саме ці кольори знаходимо й у мозаїчній композиції Дмитрія Солунського з Михайлівського Золотоверхого собору початку ХІІ ст. Їх використовували і в пізніші часи. Наприклад, на воротах Володимирського собору в Києві постаті святих Ольги і Володимира зображені на жовто-блакитному тлі.
Варто додати, що жовті й сині (блакитні) фарби були також популярні в оформленні давніх книг. Ними розфарбовані постаті святих, портретний малюнок князівської родини та зображення птахів у Збірнику Святослава 1073 року, який зберігся до нашого часу. Вони домінують в оздобленні окладів Євангелій, митр, панагій, інших предметів релігійного культу, у дорогоцінних ювелірних прикрасах, виготовлених давньоукраїнськими золотарями.
Історичні прапори княжої та козацької доби
Літописи не донесли нам відомостей про те, якими були прапори великих князів Київських. Є лише згадки про військові червоні знамена та білі хоругви, наприклад, у «Слові о полку Ігоревім» (ХІІ ст.). Найдавніші українські полотнища мали трикутну форму. На межі ХІІІ-ХІV ст. з'являються чотирикутні стяги з клиновими полотнищами на вільному кінці. На знаменах зазвичай зображували хрести, небесні світила, герби князів.
Історичні джерела свідчать, що 1410 р. у Грюнвальдській битві полки Галицько-волинського князівства билися під хоругвами, на синьому полі яких був зображений золотий лев.
У козацько-гетьманські часи користувалися знаменами різного кольору із зображеннями золотих хрестів, зірок, місяця, гетьманських або земельних гербів. На хоругвах, що супроводжували запорожців у походах на Крим, Туреччину, у Західну Європу, вишивали образ Пресвятої Покрови Богородиці, культ якої був поширений по всій Україні. Такі знамена мали гетьмани Ружинський, Косинський, Наливайко, Лебедя, Сагайдачний...
У період визвольної війни (1648-1654 рр.) козацькі прапори Київського і Чернігівського полків вирізнялися поєднаннями жовтих і блакитних кольорів. Із вцілілих книг, у малюнках яких переважають ці кольори, можна назвати Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 рр. — національну святиню, на якій присягають на вірність українському народові наші президенти.
Прапори Запорізької Січі традиційно були малинового кольору, найчастіше прямокутної форми. Великий прапор Запорізької Січі був червоний, на лицьовому боці — біле зображення Архістратига Михаїла, а на зворотному — білий грецький хрест, оточений золотим сонцем, півмісяцем і зірками.
З ХVIII ст. полкові та сотенні козацькі прапори Війська Запорізького все частіше виготовляються з блакитних і жовтих полотен. Найпоширеніше зображення, відоме ще з ХVI ст., — козак із шаблею на лівому боці й рушницею на лівому плечі, якого запорожці взяли за герб Низового війська. Жовта й синя фарби найчастіше траплялися і в козацькому одязі, і в гайдамаків під час Коліївщини (1768).
Жовто-блакитне кольорове поєднання переважало в гербах гетьманів Михайла Дорошенка, Івана Брюховецького, Кирила Розумовського, багатьох представників козацької старшини. Золотисто-синє поєднання — у прапорі гетьмана Івана Мазепи. А хоругва останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського — довгастий прямокутник блакитного кольору з яскравими золотими гербами.
Українські національні кольори в імперську добу
Давні історичні традиції використання жовтого, блакитного (синього) кольорів перейшли навіть на герби українських губерній Російської імперії, які затверджувалися в другій половині ХІХ ст. Так, із 104 гербів українських міст на той час у 86 зустрічається жовтий колір, у 51 — блакитний. Київська губернія мала за своїм символом синьо-жовтий щит із зображенням срібного архістратига Михаїла. Подільська — на небесному полі сонце з шістнадцятьма золотими променями.
Після революції в Австро-Угорщині (у березні 1848) національно-визвольний рух поширюється і на західноукраїнські землі. У травні 1848 р. вперше на Львівській ратуші піднявся «руський синьо-жовтий прапор». У Львові був створений Головна Руська Рада, яка вирішила відновити герб Галицько-волинської держави ХІІІ–ХІV ст. із зображенням золотого лева, який спирається на скелю на синьому тлі, з «кольорами — жовтим і синім».
Спочатку порядок смуг прапора не регламентувався. У пресі того часу ці знамена називали «хоругвами руської краски», що вказувало на їхнє давнє походження. Отже, на теренах Західної України поширенішими стали синьо-жовті прапори. У тому ж 1848 р. на Панслов'янському з'їзді в Празі був прийнятий спільний слов'янський прапор синьо-біло-червоний, у якому синя смуга була верхньою.
Український прапор у визвольних змаганнях XX століття
На початку ХХ ст. в Галичині жовто-блакитний прапор (тобто жовта смуга вгорі, а блакитна — внизу) став прапором західноукраїнського військово-політичного об'єднання Українських січових стрільців, яке рішуче виступало за створення незалежної Української Народної Республіки. У 1914 р. жовто-блакитними кольорами було насичене й святкування 100-річного ювілею Тараса Шевченка.
Отже, жовто-синє кольорове поєднання було визнано національним, самі кольори не викликали сумніву, але використовувалися як жовто-сині (блакитні), так і синьо-жовті прапори. Під час Першої світової війни та революційних подій у 1917 р. жовто-блакитні знамена поширилися майже на всій українській території. Їх також підняла частина кораблів Чорноморського флоту.
20 листопада 1917 р. в Києві Центральна Рада своїм Універсалом проголосила Українську Народну Республіку. У січні 1918 р. вона затвердила державні символи УНР: герб — Знак Княжого Державного Володимира Великого та жовто-блакитний прапор. Ініціатором такого вибору був Михайло Грушевський, голова Центральної Ради, відомий історик, добре обізнаний із традиціями української національної символіки.
Він обґрунтував право УНР на історію українського народу з найдавніших часів і відродження тисячолітньої Української держави — «єдиної спадкоємиці Русі». Згідно з правилами геральдики та прапорознавства — колір гербового символу переноситься у верхню частину, а колір гербового тла — у нижню, що й відповідало історичній назві «жовто-блакитний». Під цим стягом 28 січня 1918 р. пішли у вічність палкі захисники УНР — Герої Крут.
Після державного перевороту в квітні 1918 р., коли до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, жовто-блакитний прапор був замінений на синьо-жовтий. За часів Директорії Симона Петлюри прапор став знову, як і за часів УНР, жовто-блакитним.
13 листопада 1918 р. синьо-жовтий стяг був затверджений державним для Західноукраїнської Народної Республіки, а 20 вересня — на Прикарпатській Русі. 22 січня 1919 р. національний блакитно-жовтий прапор майорів у Києві на Софійській площі в історичний День соборності українських земель. У 1939 р. він був прийнятий у Карпатській Україні.
Прапор УРСР (встановлений у березні 1918 р.) був червоний з ініціалами «УРСР», а в 1949 р. він був замінений двоколірним: верхня смуга — червона із зображенням серпа і молота та п'ятикутної зірки, а нижня — лазурова.
Український прапор у підпіллі та на еміграції
Організація ОУН використовувала блакитне полотнище з особливою відзнакою тризуба — мечем посередині. Після розколу в цій організації на початку 1940 р. цей прапор залишився ОУН-мельниківцям. ОУН-бандерівці у квітні 1941 р. своїм прапором взяли червоно-чорний (политу кров'ю землю).
За радянської влади народний український прапор і саме поєднання жовтого та блакитного (синього) були на довгі роки заборонені. Однак у 1930-х у Галичині, а після Другої світової війни серед українців в еміграції, де наш прапор жив, виникли дискусії між прихильниками блакитно-жовтого та жовто-блакитного порядку поєднання кольорів, тому Український Національна Рада 27 червня 1949 р. постановила, що до остаточного встановлення державних символів незалежною владою в Україні — національним знаменем є синьо(блакитно)-жовтий.
Відродження національного прапора в незалежній Україні
Свій національний прапор народ ніколи не забував. З ним він здобував у боротьбі свою державну незалежність. Навесні 1990 року синьо-жовтий прапор майорів над ратушами Тернополя та Львова, а 24 липня — був піднятий у столиці України перед Київською міською радою. Історична справедливість здійснилася в доленосному 1991 р.
Оскільки до нашого часу збереглася традиція називати наш прапор «жовто-блакитним», то певна дискусія з приводу розташування кольорів триває й донині. Це словосполучення вказує на те, що перший колір — верхній, а другий — нижній. Першим називається колір герба (головний), другим — колір полотнища прапора (другорядний). Розташування кольорів на прапорі України визначається законами геральдики або ідеєю, яку несуть ці кольори.
Що символізують кольори прапора України сьогодні
У геральдиці блакитна фарба означає вірність, чесність, бездоганність, а також пов'язана з небом, повітрям. Жовта (золота) уособлює віру, могутність, силу, багатство, постійність, справедливість, вихованість, милосердя, крім того, вона символізує сонце.
Офіційно затвердженого пояснення кольорів нашого прапора на сьогоднішній день не існує. Неофіційне тлумачення поєднання кольорів жовтого та блакитного (синього) в ньому трактується багатозначно і часто змінювалося з плином часу та історичних обставин.
Збереглися давні світоглядні пояснення кольорів нашого прапора як золотого Сонця і синього Неба, або Сонця і Води, Вогню і Води, Волі і Мудрості тощо. З сакральної точки зору жовтий колір позначає духовно-божественний початок, Творця, а блакитний — створену ним матерію, Всесвіт.
У сучасному трактуванні синьо-жовте поєднання — це чисте безхмарне небо як символ миру і достигла пшенична нива як символ достатку. Таке пояснення зрозуміле і для багатьох прийнятне. Також синій (блакитний) колір асоціюється з небесною Покровою Пресвятої Богородиці над Україною.
Важливо розуміти той глибокий зміст, ті цінності, які покладені в основу наших споконвічних символів — своєрідному генетичному коді нації. У них ми знайдемо концентрацію віри, духу, сили, програму нашого просування в майбутнє.
Державний прапор України — це не просто полотнище з двох кольорів. Це втілення багатовікової історії нашого народу, його духовності, культури та прагнення до свободи. У кожній складці синьо-жовтого стягу — мрії та надії мільйонів українців, які боролися за право мати власну державу та національну ідентичність. Наш прапор — це символ єдності всіх українців, незалежно від місця проживання, і нагадування про нашу відповідальність перед предками та майбутніми поколіннями.