Науково-освітній матеріал на основі лекцій Українського інституту національної пам'яті.
Для детальнішого ознайомлення з темою рекомендуємо переглянути лекцію «Відеоісторія: Чому Голодомор став можливим» освітнього проекту від Українського інституту національної пам'яті. Диктор: Оксана Полтавець.
П’ять основних передумов Голодомору:
- втрата Україною незалежності (УНР 1921 р),
- НЕП - збагачення населення, розвиток українського сепаратизму у середині 20-х років,
- масштабний опір селянства насильницькій колективізації,
- розповсюдження більшовиками комуністичної ідеології та пропаганда ненависті,
- створення більшовиками потужного репресивного апарату - держслужбовців, активістів та таємних агентів, ідеологічно підготовлених до геноциду.
Історичний контекст: п'ять ключових передумов геноциду
Голодомор 1932-1933 років – одна з найтрагічніших сторінок в історії України XX століття. Цей штучно організований голод призвів до мільйонних жертв серед українського селянства та став інструментом політичного терору проти всього українського народу. Щоб зрозуміти, чому стався Голодомор в Україні, необхідно проаналізувати цілий комплекс історичних, політичних та економічних передумов, які уможливили цей злочин.
Втрата Україною незалежності та встановлення радянської влади
Перша й найбільш фундаментальна передумова Голодомору – поразка Української Народної Республіки у визвольних змаганнях 1917-1921 років. Після тривалої боротьби з більшовицькою Росією, в березні 1921 року було підписано Ризький мирний договір, який фактично поставив крапку в існуванні незалежної української держави.
Втрата державності означала, що українці втратили можливість контролювати власні ресурси та проводити самостійну внутрішню політику. Більшовицький режим, який встановив контроль над територією України, розглядав її насамперед як джерело продовольства та сировини для індустріалізації СРСР. Український народ опинився під владою чужого політичного режиму, якому його національні інтереси були абсолютно байдужі.
Історик Станіслав Кульчицький зазначає: «Втрата Україною незалежності у 1921 році створила ситуацію, коли рішення про життя і смерть мільйонів українців ухвалювалися не в Києві чи Харкові, а в Москві, людьми, для яких українське питання було лише частиною загальної політичної стратегії більшовиків».
НЕП та український національний підйом: загроза для більшовицької влади
Друга важлива передумова Голодомору пов'язана з періодом Нової економічної політики (НЕП), запровадженої більшовиками у 1921 році. Парадоксально, але саме цей відносно ліберальний період створив умови, які згодом призвели до трагедії.
НЕП в українському селі мав надзвичайно позитивні наслідки. Заміна продрозверстки продподатком, дозвіл на приватну торгівлю та оренду землі сприяли швидкому відродженню сільського господарства. Українське селянство, отримавши певну економічну свободу, почало багатіти. До середини 1920-х років українське село не лише подолало наслідки військових лихоліть, але й демонструвало стабільне зростання.
Економічна самостійність селян супроводжувалася зростанням національної самосвідомості та прагненням до культурної автономії. Політика «українізації», яка проводилася більшовиками в середині 1920-х років, попри свою обмеженість, сприяла розвитку української мови, освіти та культури. Формувалася нова національна інтелігенція, яка ставала носієм ідей українського відродження.
Саме це поєднання економічної самодостатності селянства з культурно-національним підйомом викликало серйозне занепокоєння у більшовицького керівництва. Український сепаратизм 1920-х років став розглядатися Кремлем як реальна загроза цілісності радянської імперії. Як зазначав Йосип Сталін у своєму виступі перед партійним активом у 1925 році: «Національне питання є по суті питанням селянським». Це формулювання виявилося пророчим – згодом удар по українському селянству став одночасно ударом по українській нації.
Масовий опір насильницькій колективізації
Третьою фундаментальною передумовою Голодомору став потужний опір українського селянства колективізації. Наприкінці 1920-х років радянське керівництво вирішило покінчити з НЕПом і розпочало форсовану індустріалізацію. Для її фінансування потрібно було викачати ресурси з села шляхом суцільної колективізації.
В Україні цей процес набув особливо жорстоких форм. Заможні господарі (так звані «куркулі») підлягали «розкуркуленню» – конфіскації майна і депортації. Селян змушували вступати в колгоспи, де вони фактично перетворювалися на кріпаків. Усе це викликало масовий опір українського селянства.
За даними радянських спецслужб, протягом 1930 року в Україні відбулося понад 4000 селянських повстань, у яких взяли участь близько 1,2 мільйона осіб. Особливого розмаху селянський опір набув на Поділлі, Київщині, Дніпропетровщині та в інших регіонах. Історики характеризують ці події як справжню селянську війну проти більшовицького режиму.
«Насильницька колективізація в Україні викликала такий спротив, який загрожував усій системі радянської влади, – зазначає дослідник Тімоті Снайдер. – Селянин, який чинив опір колективізації, ставав не просто економічним супротивником, але й ворогом політичним».
Комуністична ідеологія та пропаганда класової ненависті
Четвертою важливою передумовою Голодомору стала більшовицька ідеологія в Україні з її культом класової боротьби та демонізацією «класових ворогів». Більшовицька пропаганда цілеспрямовано розпалювала ненависть до «куркулів», «петлюрівців», «націоналістів» та інших груп, які оголошувались ворогами радянської влади.
Особливо активно ця пропаганда розгорнулася в період колективізації. Газети, радіо, кіно, масові зібрання – всі засоби масової інформації були мобілізовані для формування образу селянина-куркуля як «кровопивці» та «експлуататора». Комуністична партія оголосила про необхідність «ліквідації куркульства як класу».
Визначний американський історик Джеймс Мейс писав: «Комуністична ідеологія створила моральне обґрунтування для злочинів проти людяності. Вона дозволяла бачити в селянах не конкретних людей з їхніми долями, а абстрактних представників ворожого класу, щодо якого були виправдані будь-які репресивні заходи».
Створення потужного репресивного апарату
П'ятою критичною передумовою Голодомору стало створення більшовиками розгалуженої системи контролю та репресій, яка охоплювала всі сфери суспільного життя. Репресивна політика комуністів здійснювалася не лише силами ДПУ-НКВС, але й за допомогою місцевих активістів, членів комнезамів, сільських рад, партійних осередків.
Для реалізації політики колективізації та хлібозаготівель у села направлялися спеціальні уповноважені з надзвичайними повноваженнями. Вони керували відбиранням продовольства у селян і не зупинялися перед застосуванням терору. Крім того, розгалужена мережа інформаторів забезпечувала тотальний контроль над настроями населення.
До кінця 1920-х років більшовики створили систему, здатну реалізувати масштабні репресивні заходи проти цілих соціальних і національних груп. Як зазначав доктор історичних наук Володимир В'ятрович: «Історія більшовицького терору в Україні демонструє, як послідовно створювався механізм масових репресій – від теоретичного обґрунтування терору в працях Леніна до практичного створення розгалуженої мережі виконавців на місцях».
Від передумов до геноциду: механізм реалізації Голодомору
Усі п'ять перелічених передумов у сукупності створили ситуацію, коли штучний голод в Україні став можливим не просто як результат помилок чи прорахунків влади, а як цілеспрямований інструмент політики. Комуністичний режим використав голод для придушення українського селянства як основи національного опору та знищення потенційної загрози для радянської влади.
У 1932 році, після успішного збору врожаю, Кремль встановив для України непомірно високі норми хлібозаготівель. Коли ці норми не були виконані, було запроваджено систему жорстоких покарань – від натуральних штрафів (вилучення всіх продуктів харчування) до занесення цілих сіл на «чорні дошки», що означало їхню повну ізоляцію та блокаду.
У грудні 1932 року ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та у Західній області», яка фактично стала вироком мільйонам українців. Селянам було заборонено виїжджати із зони голоду в пошуках їжі, а всі продовольчі запаси було конфісковано.
Наслідки цієї політики виявилися катастрофічними. За різними оцінками, жертвами Голодомору як геноциду українців стали від 3,5 до 7 мільйонів осіб. Трагедія українського народу 1932-1933 років була не стільки продовольчою кризою, скільки цілеспрямованою політикою знищення.
Сучасне розуміння та визнання Голодомору
Сьогодні визнання Голодомору геноцидом стало важливою частиною української національної пам'яті та міжнародного усвідомлення історичних злочинів тоталітарних режимів. Український інститут національної пам'яті проводить системну роботу з дослідження та поширення знань про Голодомор.
Освітній проект «Відеоісторія» пропонує цикл відеолекцій про події української історії ХХ століття, включаючи лекцію «Чому Голодомор став можливим». Ці матеріали роблять доступними для широкої аудиторії наукові дослідження Голодомору та історичні факти, які протягом тривалого часу замовчувалися або спотворювалися.
Розуміння історичних передумов Голодомору має велике значення не лише для збереження пам'яті про жертв геноциду, але й для усвідомлення механізмів, які уможливлюють масові злочини проти людяності. Історичні факти про Голодомор свідчать, що ця трагедія стала результатом цілеспрямованої політики тоталітарного режиму, який прагнув знищити українську національну ідентичність і опір українського народу комуністичній диктатурі.
Висновки
Аналіз передумов Голодомору 1932-1933 років дозволяє зрозуміти, що призвело до Голодомору – однієї з найстрашніших трагедій в історії України. Втрата незалежності, економічне посилення селянства в період НЕПу, масовий опір колективізації, комуністична пропаганда ненависті та створення потужного репресивного апарату – всі ці фактори в сукупності створили умови для геноциду українського народу.
Вивчення цих аспектів має важливе значення не лише для історичної науки, але й для формування національної пам'яті та запобігання подібним трагедіям у майбутньому. Лекції з історії України ХХ століття від Українського інституту національної пам'яті роблять важливий внесок у поширення об'єктивних знань про минуле нашого народу.